На тиночок похилилась...

На тиночок похилилась стара мати,
Чомусь не йдеться до пустої хати.
Вітер листя на вербі колише,
Рідний син до матінки не пише.

Чи забув, що є на світі ненька,
Так болить матусине серденько.
Ноги босі замочили роси,
Рано в неньки посивіли коси.

Плаче стара мати серед ночі,
Глибоко її запали очі.
Мабуть же, судилась така доля,
Жити як билині в полі.

Тож сумує в пустій хаті мати,
Що самій прийдеться помирати.
Є й онуки, коло них невістка,
Та від них немає втіхи-звістки.

Де ж ти, любий синку, озовися,
До мого серденька пригорнися...
Жити самотою надоїло в хаті,
Жде синочка біля тину мати.

Ой сини, соколики рідненькі,
Чи ж забули ви рідную неньку?
Під серденьком вас вона носила,
Вам дала життя і вас зростила.

Примітки:
Записала 1999 року Світлана Куркуленко в с. Петрушки на Черкащині від Таїсії Костенко.
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.

Рекламне оголошення