Київська Русь

О, повернись, якою ти була
Сто літ тому, і тисячу, і вчора!
Отруйні ріки вбрід перебрела.
І княжі тіні похилили чола.
Ти – Русь. Ти давня Київська.
Ще та, чий меч святили у соборах Лаври
І на рельєфах древнього щита
Світився горем профіль Ярославни!
Був вітер – сторож всіх твоїх границь,
Був теплий дух великих медозборів,
І темним – пурпур княжих багряниць,
І світлими – хрести твоїх соборів.
Невже ж до нас твій голос не озветься,
Коли нащадки ходять по гробах?!
На тій землі, де зводили фортеці,
Тепер стоїть бетонний саркофаг.
Уламки смерті робот підмітає,
І квітки вже сахається бджола.
Спитай в Дніпра – чи він не пам’ятає
Тебе таку, якою ти була?
О, як за все, що зроблено, простити?!
В яких віках засне оця біда?
Приходив князь. Хотів киян хрестити,
Але була вже мертвою вода.

Примітки:
Записала 2000 року Ольга Кагітіна на Київщині від Оксани Пахльовської.
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.

Рекламне оголошення