Ой у лузі та ще й при березі [2]

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Породила молода дівчина хорошого сина.

Породила та ще й положила в зеленій діброві,
Дала йому тонкий стан козацький, дала чорні брови,

Дала йому тонкий стан козацький, ще й чорнії брови,
Та не дала тому козакові ні щастя, ні долі.

– Та було б тобі, моя рідна мати, тих брів не давати,
Було ж тобі, моя рідна мати, щастя й долю дати.

– Розвивайся а ти, сухий дубе, завтра мороз буде,
Ой збирайся, молодий козаче, завтра похід буде.

– Я морозу та й не боюся, зараз розів’юся,
Я походу та й не боюся, зараз уберуся.

– Ой ви, галки, ой ви, сизокрилі, підніміться вгору,
Ой ви, хлопці, славні запорожці, верніться додому.

– Ой раді б ми ще вище підняться, туман улягає,
Ой раді б ми додому вернуться, гетьман не пускає.

Ой не так гетьман, не так гетьман, як гетьманська мати,
Хоче нами, козаками, турка звоювати.

Вона нами, козаками, турка не звоює,
Тільки нашим білим тілом орлів нагодує.

Примітки:
1. Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.
2. Записали 1999 року Леся Романюк та Олена Ципощук в с. Кусли на Волині від Бусел Олени Трохимівни.
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.

Рекламне оголошення