Чогось я так нині сумую

Чогось я так нині сумую,
Як про козацьку долю згадав,
І про славу свою не забуду,
Що колись, як той сокіл, літав.

Боронив я рідну Україну,
Не боявся лютих татар.
Слава над нами засяла,
Не посмів нас громить яничар.

А тепер все пройшло,
Туманом все минуло
Чорна хмара лягла.
І на горе синам України
Лиха доля у гості прийшла.

Плачуть, тужать лани України,
Плачуть гори й ліси,
Плачуть, тужать рожевії квіти,
Що так рано змарніла краса.

Примітки:
Записала 1995 року Світлана Равлюк в с. Зелена Тернопільської області від Михайла Хамрика.
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.

Рекламне оголошення