Не сміє бути в нас страху [1]

текст
Не сміє бути в нас страху,
Ні жадної тривоги,
Бо ми є лицарі грізні
Залізної Остроги.

Не страшать нас і цісарів
Високії пороги,
Бо ми є лицарі грізні
Залізної Остроги.

А до дівочих ніжних серць
Ми знаєм всі дороги,
Бо ми є лицарі грізні
Залізної Остроги.

Не святкуватиме ніхто
Над нами перемоги,
Бо ми є лицарі грізні
Залізної Остроги.

Примітки:
1. Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.
2. Гімн лицарів Залізної Остроги.
3. Січень-лютий 1917 р., Вишкіл УСС, с. Розвадів (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.)
4. Текст і ноти подаємо за публікацією у пісеннику "Сурма", 1922, с. 113.
Наприкінці 1916 р. у Вишколі УСС (с. Розвадів, тепер Миколаївського р-ну Львівської обл.) молоді старшини Вишколу і Коша УСС зорганізувались у гурт під назвою "Лицарі Залізної Остроги" (ЛЗО). Головна мета – виховувати товариську культуру й формувати характер українських січових стрільців на засадах вояцького лицарства Середньовіччя (див.: Кедрин, 1965, с. ІІ). Ініціатором, як і автором термінів та похвальної пісні на честь старшини ЛЗО, був Л. Лепкий. Його ідею гаряче підтримав колишній кошовий Січових Стрільців II д-р Володимир Старосольський (1878-1942) – відомий правник, соціолог, активний діяч визвольних змагань (див. прим. до пісні "Най жиє Великий комтур"), Р. Купчинський для зібрань товариства спеціально написав дві пісні: "Не сміє бути в нас страху" та "Вдаряй мечем". Перша (єдина із трьох зазначених вище пісень) зазнала поширення, вийшовши за межі вузького кола стрілецьких старшин. Спопуляризована у середовищі стрільців УПА ("Борці за волю", 1992, с. 185), пісня у 1930-х рр. фольклоризувалась і у середовищі селян Галичини. Цьому, безумовно, сприяв фактор її сценічного виконання.
Відомі тогочасні муз. обробки: Ярославенко, 1931, с. 50 (для соло); Лисько, 1937, ч. 13 (чол. хор); Вахнянин, 1937, ч. 26 (міш., чол., дит. хори)); а також драматичні твори про фронтове життя січових стрільців (див.: Угрин-Безгрішний М. Лицарі "Залізної Остороги". – Рогатин, 1934. – с. 19-20), що ставили на самодіяльних сценах студенти гімназій. Немалу роль у поширенні відіграли також просвітянські журнали ("Самоосвітник"), в яких публікувалися переробки стрілецьких пісень. Внаслідок цього виникли варіанти, які сьогодні є здебільшого у пасивному репертуарі виконавців:
Не сміє бути в нас страху,
Ні жадної тривоги.

Приспів:
Чому? Бо ми з "Просвіти" військові,
Що тьму бере під ноги.
А до дівочих ніжних серць
Ми знаємо дороги.

Не подолатиме ніхто
Над нами перемоги.

Кузьменко, д/а (зап. 28.08.1998 р., с. Конюхи Козівського р-ну Тернопільської обл., Сеник Катерина, 1922 р.н.).
Джерела:
1. Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.
2. Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.

Рекламне оголошення