Мов олень той, заженений в болотах

Мов олень той, заженений в болотах,
Зацькований собаками в лісах,
Боролась там ватагою піхота,
Кіннота йшла за ними послідах.

Паде втомлене військо по дорозі,
Несила кріса втримати в руках,
А босі ноги мерзнуть від незмоги,
Кривавляться в непраних онучах.

І бій кипить, останній, може, з боїв,
А полк за полком йде ворожих сил,
І крикнув хтось: – У нас нема набоїв!
Вполуднє стихло – впав останній стріл.

Загнали нас, забрали від нас зброю
Вірних синів святої боротьби.
І впав наказ, щоб своєю рукою
Копали ми самі собі гроби.

А як могила вже була готова,
Сказали ми, а відповідь дав гад:
"Ось вільна і соборна Україна!" –
"Для вас нема ні ласки, ні пощад!

А хто б зложив Москві присягу,
Що буде вірно їй служить,
І відречеться від свойого стягу,
То буде той щасливий і живий".

В холодну днину серед снігу й мряки
Над свіжим гробом, що на них чекав,
Стояло триста шістдесят юнаків,
Ніхто не зрадив, ласки не прохав.

І впав наказ, клекочуть скоростріли,
Стелилося юнацтво, мов трава,
І труп за трупом падав до могили,
А скоростріл клекоче, не вгава.

З холодної, не вкритої ще ями,
Неслися крики ранених і зов,
І хтось грозивсь кривавою рукою:
"Ми нині гинем, завтра ж – кров за кров".

Хтось в сутінях закопував могилу.
Він бачив, як стрілець вмирав
І говорив до другого безсило:
"Хай смерть... Ти ж Іроду не здавсь".

Пливуть роки від року аж до року,
Співає пісню нам сліпий кобзар.
Співає пісню своєму народу
Скровавлено непомщений Базар.

Примітки:
1. Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.
2. Записано 1995 року в с. Підбуж на Дрогобиччині від Яким Іванни Йосипівни.
Джерело:
Відлуння лісу / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2000. – 197 с.

Рекламне оголошення