Мєдляк

Там дуже, дуже тепло,
Зими немає зовсім,
Там фантастичні зорі,
Коли на небі вже Луна!

Стелі немає, небо там тримають
Рясні колони зеленого гаю,
Повітря те вдихаю –
Про світ дурний я забуваю!

Там спокійно, нема людей
В дебільних масках,
Світить Сонце –
Воно немов в моїх руках,
Я втрачаю, себе у ньому я розчиняю,
Це не складно,
Головне – забути страх!

Там є лазурне море,
Там в білих шапках гори,
Там глибочезне небо
І не буває там грози!

Дихати легко, думати легко,
Від всіх та всього там так далеко,
Немає бруду людського та зради,
Там можно час не рахувати!

Як в дитинстві, коли ніщо не заважає,
Світить Сонце –
Воно немов в моїх руках,
Я втрачаю, себе у ньому я розчиняю,
Це не складно,
Головне – забути страх!

Мене гріють хвилі,
Мене гріють мрії
Всіх зраджених ідей,
Я знати не хочу
Про те, що десь існує
Злий світ дурних людей...

Я чую звук,
Немов хтось хоче
Відчинити мої двері,
Я вас благаю, не робіть,
Не робіть цього, будь ласка,
Я не хочу прокидатись...
Не змушуйте мене –
Це мої мрії, мій сон,
Моя власна казка!

Замкнуте коло!
Моя проблема –
Усе, що навколо! (весь куплет – 4)

Так я залишаюсь,
Не дітися нікуди
Від сірості буття...
Але я тримаю
В руці пісок надії –
Яка і є життя!
Це і є життя!


Рекламне оголошення