Слово о полку І

Не лепо ли ны бяшет, браття, старыми словесы начяти
Трудных повестій о раті, о пълку І заспивати?
Начяти же ся тъи песни по былинам сего времени:
Жием на сим же мест е, гнесен ы сим же бременем!

Стогне та гуде земля, мутно течуть ріки,
Запорошені поля – оживити ніким!
Половці ідуть із Дону, з моря пруть ордою:
О святая земле, ти єси за горою!
Застогнав же, браття, Київ і Чернігів тужить.
Степ засіяний кістьми, черен ворон кружить.
Де ти, грізний Святославе з храбрими полками,
Що громив поганих харалужними мечами?
Ой, були віки Трояна, літа Ярослава!
А була також Олега недобрая слава:
Сіяв стрілами розбрат (скільки жати будем?),
В княжих крамолах віки вкоротились людям:

Приспів:
А над муром Ярославни голос чується:
– Де мій Ладо? – промовляє та турбується,
Все зозулею кує, надривається,
Ладо-Князь не йде, не вертається.
– Ой ти, вітре, не вій стрілами злючими!
– Ой ти, Дніпре, лелій води, словутицю!
– Ой ти, сонце красне, не будь палючеє! –
Не завадьте Ладо-Князю вернутися!

– Се моє і те моє!– каже брат до брата.
І великим дрібнеє стали називати.
А погані зі всіх сторін зволікали сили
І на рідну землю Руську бідою ходили.
А князі добро все ділять: хто кого надує!
(А князь темний розділяє всіх та владарює!)
Про таких Боян співає, що кому як буде:
Ані хитру, ні гаразду не минути суду!
Впала на хвалу хула, славиться насилля.
Слава людська – як трава: цвіт, – і вже бадилля:
Сонце тьмою шлях покрило, і в серцях затмення.
О дружино, моя силе, не збезчести Ймення!

Приспів

Хоч пітьма покрила землю, і морок народи,
Та співає Боян сивий про сонце свободи!
Святославе, Ярославе, Мстиславе, Романе,
Облачіте в святу славу, рубайте поганих!
Здраві, князі, будьте завжди! Здрава будь, дружино!
Побарая за христьяни нехристей до згину!
И не лепо ли н ы бяшет скинуть з серця кам і нь?
Слава Богу, князям шана, честь народу! Амінь!


Рекламне оголошення