Господа ділить

Дожили, – стали Господа ділить.
Не те, щоб ближче хрест його їм став чи слово.
Та от знайшовся блазень – кинув клич.
Що треба тіло поділить хрестово.
То, видно, є такі лукавії часи.
Коли сказав брат брату це – моє, і це – моє.
І хрест на грудях – палицей стає.
І б’є у груди брата.
І кожний знає істинні слова,
В яких ні слова, ні Хреста – нема.
Ну а від них – лиш злість і жага крові.
Ще вчора – відрікались.
Нині – ділим купола.
Аж Матір Божа – корчиться від болю.
Великий мій нарід – ще є толпою.

Я знаю так –
Ще вчора, завтра, нині –
Я завжди радий істинній людині.
В якої слово – слово, діло – діло.
В якої не смердить ані душа, ні тіло
Гординею, захланством та брехнею.

На світі зле твориться під "Амінь"
З часів ще тих, коли лукавий змій
Спокусой Єви вивів людство з раю.
Укусом Єви вивів людство з раю.
З любові брата вбив недобрий Каїн.
З любові брата вбив недобрий Каїн.
В гордині люди насміхались з Ноя.
За що Господь їм відпускав гріхи
Пекельною водою.
А з часом в Римі – відпускали гріх за гроші...
А ми тут поділились на гожих та негожих,
І – б’ємось. І – б’ємось. І – б’ємось.

Я знаю так –
Хто перед сном
Промямлимть тупо "Отче наш",
Той – грішник може більший того,
Хто ще не молився.

Приймаю всіх, ведучих та заблудших!
Та від їх справ я осторонь стою.
Багатий я віршем, в боях не дужий.
Любов’ю до ближнього,
Любов’ю до ближнього –
На тім стою.
Стою я осторонь, чи дійсно не потрібні
Ці болі роз віршовані мої...
Стояв, дивився – поки не второпав.
Народ – осліп, оглух, сп’янів.
От срамних діл, та от речей солодких.
І кресла позолотих куполів –
Ступенями стають до теплих крісел!
Боже! Дай розуму.
Відведи своїх синів
От їх злих справ, та от їх діл не божих.

Я знаю так –
Моїм є те, що в мені та на мені!
Тому цих днів я не сприймаю нині.
Тому я в тузі, в болі.
В цій лихій годині.
Бо знаю так –
Моїм є те –
Що в мені та на мені.


Рекламне оголошення