Скелі Довбуша

З часів, мабуть, палеоліту
В підніжжі їхнім – дивний ґрот,
У ньому прах неандерліта
І жертв його безвинна кров.
Тут волхв старий палив багаття,
У скелях цих його душа,
Що в сомнодимному сум’ятті
Ще й досі творить чудеса.
Три скелі тризубом до неба,
А неба купол, наче мідь,
Щоб суть життя пізнати – треба
Ввібрати в себе скель цих міць!

Ще свіжі скрізь сліди опришків,
Скарбниці їхні без засув,
В них дух, що має древній вишкіл, –
Живий! – Він навіть не заснув.
Тут запах мирти і ладану,
Хорали дивні, голоси...
Ідуть і йдуть ченці з Йордану
На клич Новітньої Руси.
Три скелі тризубом єдиним
В єдине небо – сущий рай –
Жертовним полум’ям родинним
Вони освячують наш край!


Рекламне оголошення