Балада про оберіг

Як пішов на війну безіменний солдат,
То у нього в очах – не відвага, а страх...
Дала мама йому родинний оберіг, щоб вернувся, в бою не поліг,
Коник глиняний на мотузочку висить – серце воїна хай захистить.

Пролітають роки клятої війни,
Де для сотні могила, там одному ордени...
Вже загинули друзі, рідна хата вже сама,
А йому й подряпини немає...
Коник глиняний на мотузочку висить – захищає і боронить.

Як солдата вітав славетний генерал
І на груди йому він ордена чіпляв,
Він по-дружньому так героя обійняв,
Міцно вдарив у груди молодчину,
Та ніхто не помітив як оберіг упав...
Батальйон повертав на Батьківщину.

Знов холодна весна, абрикоси малі...
Бо лежить оберіг наш десь у Баварській землі...
Ой-ой, коник глиняний лежить, ой-ой,
Він колись Україну захистить!
Наш оберіг не пропаде, якщо хтось колись його знайде...


Рекламне оголошення