Квартальної раси син

Твоя хода, як змога зрозуміти, що навколо твоє.
Ще й мимоволі твій останній крок тобі доуявити шанс єдиний дає.
Єдиний, але дає.
І як колись сам на сам себе розіп’явши,
Відчуєш гомін думок руйнівних тихо ш-ш-ш,
В очевидь руйнівних для тиши.
Блукання у порожнечі неначе денс,
Який ти поступово створюєш щодня, як гру,
Де повсякдення маєш за сенс,
Де повсякдення є сенс.
Нема мети, твій спокій чи зусилля, чи хапання за тінь.
Твоя завзята послідовність, як отрута рве тебе.
Усе даремно. Покинь.
Якщо даремно, то кинь.
Нема мети. Нема, то кинь.
Один ідеш до своїх меж, навіть коли не знаєш, що як.
Усім у відповідь кидаєш пальці в гору отак,
Рішуче в гору цей знак.
Останній раз зачекай,
Усе протилежне, твої думки це є дійсність, яку ти женеш,
Якщо дійсність, навіщо женеш.
Це безглуздя.

Не підіймай своє обличчя, навколо тебе жорстока гра.

Запом’ятай, ти маєш зрозуміти, що навколо твоє,
А якщо відступати, то лише на мить у той куток, який тебе впізнає.
Який тебе впізнає.
Де ти не будеш самотній, хоча і один
І де ти не почуєш звідусіль колюче: "Ти квартальної раси син!"
Жорстокої раси син!

Жорстока гра! Не підіймай своє обличчя
Жорстока гра, не підіймай. Жорстока гра!

Жорстока гра! Не підіймай своє обличчя
Жорстока гра, не підіймай. Жорстока гра!
Не підіймай обличчя!

Твоя хода, як змога зрозуміти, що навколо твоє,
Ще й мимоволі твій змарнілий крок тобі доуявити шансу вже не дає.
Сумно, але не дає.
І як колись сам на сам себе розіп’явши,
Ти не встигаєш зробить останній розподіл душі.
Своєї душі.
Вже запізно.


Рекламне оголошення