Друга походна пісня

Позаду довгі перейдені милі –
Ми не долали ще стільки зроду –
Але хіба хто шукав ідилії
В Тобі присвяченому поході?

Три сотні днів, мов три сотні круків, –
Де ж то настачити стріл на кожного?
Позаду – муки, розпуки, скрухи
В містах знекровлених і порожніх.

Ми – сараною під знаком Господа
На цей Єгипет грядемо мовчки,
І хай поляжуть невірні покотом:
Загони наші – мов зграї вовчі.

А коні наші крилато дихають –
Ковтають ніздрями волю степу,
Суворі ж вершники зночі стиха
Лиш молитви промовляють до Тебе.

Позаду хрест нам – ґерлиґа Пастиря,
І шлях простелено до безодні.
Здається, доля одна – упасти,
З походу не повернутись жодному.

І вже похід – не похід, а сниво,
Мечі, і сідла, і обрій – марево.
А слідом круки летять ліниво,
В тумані тануть пенати й лари.

Йдемо вперед кочовими ордами,
На сході – сонце та хрест на заході,
Хода уже не звучить акордом,
З листами ми не шлемо вже птаха.

Ми – лиш покора Хресту й до сходу
Йдемо руїнами ошаліло...
Та часом сниться – найкраща вродою
На склі малює обличчя милого.


Рекламне оголошення