Мов олень

В холодну днину, серед снігу й мряки,
Над свіжим гробом, що на них чекав,
Стояло триста шістдесят вояків –
Ніхто не зрадив, ласки не благав.

І впав наказ, клекочуть скоростріли
І стелиться козацтво, мов трава,
І труп за трупом падав до могили,
А скоростріл клекоче, не вгава.

За трупом труп скривавлений, як рана,
Паде в довжезні копані рови...
Регочеться юрба солдатська п’яна,
Що хтось в рови упав напівживий.

Один стрілець, з некритої ще ями,
Де було чути зойк, ранених зов,
Грозив катам кривавими руками:
"Ми нині гинем, завтра – кров за кров!"

Хтось вечором закопував могилу
І чув, як в ній стрілець, що помирав,
Шептав до друга своєго насилу:
"Ти смертію життя народу дав".

Пливуть літа, від роду і до роду
Співає думу нам новий кобзар
І оживає у піснях народу
Кривавий, ще не помщений Базар.
Джерело:
За волю України / Упорядник Євген Гіщинський. – Луцьк: Навчально-методичний центр культури Волині, 2007. – 391 с.

Рекламне оголошення