Ой у лісочку та й на пісочку [1]

Ой у лісочку та й на пісочку
Росте калина, як сиротина.
Єї садила дівчина мила,
Як свого стрільця випроважєла.
На Україну го віріжєла,
Як ся навіки з ним розпрощєла.
Молодий стрільчик пішов від хати
В полю гуляти, волі шукати.
Мусів він тамки тяжко бідити,
Від куль московських ся сокотити.
Не було кому го розважати,
Ні так, як мила, защебетати.
Ізвіялися вітри буйнії,
Принесли милій вісти сумнії.
Тяженьке горе єї напало,
Бо вже стрільника в живих не стало.
Похилилася в борі калина,
І заплакала уся родина,
Та й затужила дівчина мила,
Мамочка плаче, що нема сина.
Дівчина тужить, бо сиротина,
Сама остала, як та билина.
На Україні милого вбили,
Не так, як дома, похоронили,
Не було кому пишно зібрати,
В хрест ручки скласти – свічку подати.
Не було кому затрембітати
І до милої вістку подати.
Буйну головку куля прошила,
Червона кровця личко умила.
Замість трембіти гармати грали,
А чорні круки вістки давали.
А острі шаблі єму дзвонили,
Крісові сальви заголосили.
Тяжкі гармати гріб укопали,
Шрапнелі й міни позагрібали.
Із Чорногори вітер буйненький,
Приніс з калини цьвіток біленький
Віріс із него серед долини
У місце хреста кущик калини.
Червоний овоч буде родити,
Буде зозуля на нім кувати
І до дівчини вість посилати:
– Не жди, дівчино, стрільчика свого,
Бо не побачиш його живого.
Він вмер за тебе і за родину,
За рідний нарід, за Україну!

Примітки:
Текст із "Народного ілюстрованого ювілейного календаря "Просвіти" на звичайний рік 1938" (Львів, [1937], с. 160).
У примітці з’ясовано час виникнення, а відтак і поширення колядки (30-і роки): "на Гуцульщині є звичай колядувати також помершим. Ідучи за тим звичаєм, автор-гуцул [Онуфрій Манчак] уложив цю коляду "Упавшому січовому стрільцеві", яка вже приймилася і її співають у Жаб’ю [тепер Верховина – О.К.] й околиці".
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення