Дзвонять ключі день і ночі не перестаючи

Дзвонять ключі день і ночі не перестаючи,
Заплакали жовняроньки, що на войну йдучи.

Ой не плачте, жовняроньки, що на войну йдете,
Як вам пан Біг допоможе, то ся повернете.

Ой пішли ми аж під Люблін, на кватиру стали.
Офіцири наказують, аби не заспали.

Офіцири наказують, аби не заспали,
Но острими патронами ґвери ладовали.

– Ой ладуйте, хлопці, ґвери, ой ладуйте швидко,
Бо патруля повідає, що москаля видко.

Били ми ся до полудня – кровця по коліна.
Напиймося, жовняроньки, кровці замість вина.

Ой як будем кровцю пити, не будем платити,
Но за свою Україну будемося бити.

Примітки:
Зап. о. др. Йосиф Застирець 23.01.1918 р. від Богдана Войтовича в с. Підгородище (пов. Бібрка), тепер Перемишлянського р-ну Львівської обл. (ІМФЕ, ф. 34-2/8, арк. 66).
Люблін – воєвод, місто на сході Польщі, в якому до 1914 р. проживало чимало українців, відоме з історії як місто Галицько-волинського князівства. Можливо, у тексті відображено паронімію (Люблін – Любінь), де другий топонім є назвою смт Любінь Великий (тепер Львівської обл.). У грудні 1919 р. цей важливий залізничний пункт у першій фазі розгортання фронту між Перемишлем і Львовом успішно відстояли стрільці УГА.
Вар.: Сокіл В., Сокіл Г., 1998, с. 442 (с. Верхня Рожанка Сколівського р-ну Львівської обл.).
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення