Українські наші стрільці, де ви, хлопці молоденькі, лежите

Українські наші стрільці, де ви, хлопці молоденькі, лежите?
– В Тернополі, [де] наш Поділ рідненькі[й].
І лежимо всі [в] темні[й] землі, і там спочиваєм,
І "на віки віком амінь" Бога величаєм.
Не ховав нас [ні] наш ксьондз, ані сила дяків,
Іно нас поховали цісарські воякі.
Наші стрільці українські нами не гордили,
Но [на] нашім темнім гробі хрест нам поставили.
Ідуть мати, католицькі молитви шепочуть:
– Тутки лежать наші діти, – сісти вже не хочуть.
Лежать наші стрільці в гробі, ніхто сі не молит,
Сиві[й] сокіл заспіває – серце задоволить.
Спочива сі моє тіло [в] глибокій долині
І забуло в жінці, в дітях, і своїй родині.
Сиві[й] сокіл прилітає, дає знати мамі,
Жи забитий твій стрілець, повік віком амінь.
Жінка, діти Бога просять і Пречистої Мати:
– Допоможи, Мати Божа, москаля прогнати.
Москалиско, вражі[й] син, іде, як безрога,
"Гурра, стрільці! Гурра, враз!" – то наші тривоги.
Проженім [си] москаля за Буг, за долину,
Так зобачим рідну землю і свою хатину.
Як зобачив наш стрілець свою рідну хату,
Чорні очі отворив: "Ходіт сюда, тату!"
А як прийшов отець, мати та й стали плакати:
– Беріт мене, моя мати, до рідної хати.
Так я буду Бога просив і Пречисту Мати,
А вона нам допоможе москаля вигнати.
Мати Божа, допоможи ворога побити,
А нашому пану-царю дай, Боже, прожити.
А наш цісар вже старенький тає [добре знає],
За своїми діточками руки заломляє:
– Мої стрільці молоденькі воюють вірненько,
Я вас пущу до Австрії на землю рідненьку.
Я вас пущу додомочку і дам вам медалі,
Бо там моє вірне войско кров свою зливає.
І воюють мої стрільці – присягали Богу
І цісарю свому пану,– не втіка додому.
І возьміт си до борби, возьміт карабіни,
А жи б за тим москальом камінні гриміли.
Моє войско вірненькеє, не даєсі злапати,
Бо пропаде твоя земля і рідная мати.
– Пане царю, Ви наш пан, прийшов-їм з неволі,
Ой визнав не цілий рочок, гірка моя доля.
Там москалі мене били, там сі збиткували
І бідному жомнярови ше сісти не дали.
Ти Австрію в окраїну, ти нас проганяєш,
А типерка, вражі[й] сину, ти типер зазнаєш.
Дам на тобі два сохарі на цілий день їсти,
Треба мені, молодому, [в] сиру землю лізти.
А то я ще молодий хочу воювати,
Хтів би свою рідну землю назад відібрати.
Ісус Христос допоміг нам москаля побити,
Тепер злап му за вуружі, не дай му сі бити.
Стань ми всі враз до борби і крикнім враз "гурра!",
Йди, москалю, з Галіції і з нашого Буга.
Ой втік москаль на тамтой бік та й став, та й думає,
Що Австрія поза плечі сливки посилає.
На, москалю, сливки сині, но дуже твердії,
Ти проганав перш нас, хлопці молодії.
А типерка ти втікаєш, а ми за тобою,
Дістанеш ти по колінах аж там під водою.
Бо там вода немаленька, будеш сі топити,
А ми, хлопці молоденькі, будемо тя бити.

Примітки:
Зап. Тимка Тимука з Полтви 20 листопада 1914-1915 р. в шпиталі Ніслінг у Відні (ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 237, арк. 3).
Буг – ріка, права притока Вісли. Уздовж Бугу проходила лінія кордону між Росією і Австрією (1795-1831), згодом лінія Керзона, тепер у частині Крилів-Мельник – між Україною і Польщею.
Галіція – польська (Galicia) назва Галичини, що становила східну частину Австро-Угорської імперії. Під час Першої світової війни в Галичині, на Буковині, а пізніше на еміграції були популярні народні пісні про стрільців, в яких оспівано вигнання москалів з Галичини у 1915 р. Уривок невідомої вже сьогодні пісні, що мала понад 30 строф, було опубліковано у монографії "Українське січове стрілецтво" (див.: Ріпецький, 1956, с. 128)
Ой в неділю ранком рано, рано-пораненько,
Збиралися січовики, мов ті соколеньки.
Куди ж вони збиралися? Татар воювати?
Ой не татар, з Галичини москву проганяти.
Рання зоря зазоріла, вкрасила Карпати,
Як москалів січовики зачали вітати.
Не вітали їх привітом, Божими словами,
А гарматами вітали, кулями, шаблями.
Не вітали, а карали тих варварів диких,
За зруйновання Вкраїни просторів великих.
...
Усе горде русске військо з наказу старшини
Лабатого Ніколая – втікла з Галичини.
Великий князь Ніколушка мав вже ласку з неба:
Зафасував такі ноги, як до втечі треба.
...
Всего того січовики наші довершили,
І ще дальше дику орду на схід загонили.
Бо ті наші січовики, як станули в бою,
Кінець прийшов в Галичині з русскою ордою.
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення