Кладочка

текст
Кладочка, кладочка вузесенькая,
Милая, милая, милесенькая.
До милої мені близько –
Но через стависько.
Вчера дощик, нині дощик –
Завтра буде слизько.
Вчера дощик, нині дощик –
Завтра виллють ріки:
– Либонь ми ся, дівчинонько,
Розійдем навіки.

Примітки:
1. Весна 1917 р., с. Куропатники (тепер Бережанський р-н Тернопільська обл.)
2. Текст і ноти подаємо за публікацією у пісеннику "Сурма", 1922, с. 81.
Вимушена зупинка в наступальних діях на фронті, спричинена революцією в Російській імперії (березень 1917 р.), породила надію стрільців на можливість розв’язання політичних завдань і завершення війни. Закономірно, виникали думки про впорядко- ване, спокійне сімейне життя. Вважаємо, що саме реакція на несподівані і надзвичайні зміни на наддніпрянській Україні спонукали стрілецьких піснярів вдатися до лірики. У той час виникають стрілецькі романси, серед яких "Кладочка" Л. Лепкого. Основою тексту пісні стала поезія брата Богдана:
До милої мені близько
Йно через стависько.
Вчора дощик, нині дощик,
Завтра буде слизько.

Вчора дощик, нині дощик,
Завтра виллють ріки,
Либонь ми ся, дівчинонько,
Розійдем на віки.
(Лепкий Б. Над рікою: Поезії. – Львів, 1905, с. 25).

Муз. обробки пісні, яка спершу призначалась для гітари (прим. у "Сурмі"), зробили: Ярославенко, 1931 (соло), Вахнянин, 1937 (міш., чол., дит. хор), Лисько, 1937 (міш. хор), А. Омельченко (соло і бандура).
Завдяки особливій популярності у стрілецькому середовищі пісня зазнала ранньої фольклоризації. Уже серед фольклорних записів 1930-х рр. етнографа К. Добрянського, зроблених в околиці Старого Самбора на Львівщині, Г. Нудьга знаходить цікаву версію, опубліковану, на жаль, без мелодії:
Кладочка, кладочка вузесенькая
Милая, милая, милесенькая.

До милої мені близько
Но через стависько;

Вчора дощик, нині дощик,
Завтра буде слизько.

Вчора дощик, нині дощик,
Завтра виллють ріки,

Либонь ми ся, дівчинонько,
Розійдем навіки.

Ой яке ж ти, дівчинонько,
Лихо учинила,

Що та кладочка вузесенька
Вже ся заломила.

А вже з тої кладочки
Сліду не видати,

До моєї дівчиноньки
Не каже йти мати.

А я річку і ставочок
Візьму перескочу,

До моєї дівчиноньки
Піду, коли схочу.
(НТЕ, 1971, №2, с. 75).

Наприкінці 1960-х р. у с. Скородинці Чортківського р-ну на Тернопільщині такий варіант фіксує фольклорист-музикознавець С. Стельмащук (Стельмащук, 1993, с. 562-563). Обидва тексти доповнені традиційними мотивами "перепони зустрічі закоханих", "подолання цих перешкод". Конфлікт розв’язується на користь молодих, незважаючи на символічну пересторогу ("кладочка заломилася"), де "кладка" – одна із складових народнопоетич- ного образу-узагальнення, що асоціюється із порятунком. Значна поширеність цієї версії у міжвоєнний час підтверджується наявністю її частини (9-12 рядки) у збірниках: Ярославенко, 1931 (с. 16) та Вахнянин, 1937 (ч. 19), автори яких орієнтувалися здебільшого на публіковані тексти. Водночас у "Великий співаник "Червоної калини" (1937) входить відмінний, доповнений варіант, із акцентом на пейзажній ланці, де ліричний герой звертається до дощу:
Вчора дощик, нині дощик,
Падає, хлюстить.
– Дощику, любчику,
Вже тебе досить!

До миленької хоч і близько,
Але виллють ріки,
Ой, мабуть, ми, дівчинонько,
Розійдем навіки.
(Лисько, 1937, ч. 69).

Досі у фольклорних записах цитованого першого куплету ми не фіксували, що дозволяє говорити про перевагу усного способу поширення і побутування згаданої пісні. Останнє підтверджують власні польові дослідження з 1990-х рр. Спостерігається поступове згасання традиції виконання: пісню або не знають взагалі, або виконують під впливом самодіяльності в авторській редакції із незначними відхиленнями у тексті.
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення