Ой та зажурились стрільці січовії [1]

текст
Ой та зажурились Стрільці Січовії,
Як Збруч річку проходили –
Хоч тільки народу впало за свободу,
Встояти не було сили.

Ой та зажурились Стрільці Січовії,
Стали сльози дрібні лити –
Буде лях проклятий батьками орати,
Матерями волочити.

Ой не тішся, ляше, що до Збруча ваше,
Ще живе стрілецька слава –
Вернуться ще тії Стрільці Січовії,
Задрожить тоді Варшава.

Примітки:
1. Останні два рядки кожного куплету повторюються двічі.
2. Серпень 1919 р., м. Кам’янець-Подільський (тепер Хмельницька обл.)
3. Текст подаємо за першодруком у часописі "Стрілець" (Борщів, 1919, 2 вересня). Ноти – "Сурма", 1922, с. 135-137.
Історичне тло виникнення пісні, яку М. Голубець назвав "думою", очевидно на підставі подібності з героїчними піснями (Новий час, 1935, ч. 41, с. 2), стосується важких етапів Визвольної війни. Улітку 1919 р. стрілецькі бригади у складі УГА вимушено відступали на схід, за Збруч, перед ударами сильно укріплених польських дивізій. До того ж несподівана трагічна загибель ідейного провідника, міністра військових справ ЗУНР, полковника Дмитра Вітовського (1887-1919) у час вирішального наступу на Київ (див. прим. до "Вдаряй мечем", "Сонце низенько, вечір близенько"), викликала настрій тривоги й стан жертовної одчайдушності українських бойових сил у ворожому оточенні. Все це опосередковано лягло у канву пісні, однієї з кращих у доробку Р. Купчинського. "В ній віддзеркалюється біль одчайний і віра, що цей біль поборює. Віра в непропащу силу крови за найвищий ідеал нації пролитої, віра в святість справи..." – пристрасно писав про цю пісню відомий журналіст і громадсько-політичний діяч Михайло Струтинський (1888-1941). Див. "Укр. національний календар на 1928 р." (Перемишль, 1927).
Пісня масово прийнялась спершу серед рядових, а відтак перейшла і до стрілецької старшини (Купчинський Р. Стрілецька пісня // Кал.-альманах ЧК, 1933, с. 13), поширившись на все стрілецтво. Від нього вона пішла далі, стала об’єктом зацікавлень у повоєнні роки серед представників інших середовищ (автор особисто чув її не раз у Львові, а "навіть на кацапській забаві" (Соневицький, с. 135)), лунала вона і на Наддніпрянщині (Ревуцький Л., с. 16-18).
Про фольклорний характер побутування її у репертуарі цивільного населення свідчать коментарі виконавців, які перейняли пісню головно у 1930-50-х роках з уст українських патріотів. Це підтверджує й коментар історика С. Ріпецького, який у той час писав про "Ой та зажурились": "Популярна вже тепер між українським народом пісня".
Відомі муз. обробки та публікації: Січ. співаник, 1921, с. 65; Гайворонський, 1922; Гайворонський, 1936 (міш., дит. хор), Ярославенко, 1931 (соло, міш. хор), Вахнянин, 1937 (міш., чол., дит. хор), Залеський, 1952 (міш. хор).
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення