Чи то буря, чи то грім [2]

Чи то буря, чи то грім,
Чи гуде хмаролім,
Що земля на сто миль грає грізно?
Від Поділля до гір
Чути голос: "Позір!"
В ряд ставай, щоб не було запізно!

В ряд ставай, не барись,
На ніщо не дивись,
Чи до пекла підеш, чи до неба.
Кидай матір стару,
Кинь коханку, сестру,
Бо настала велика потреба.

Бо настав такий час,
Що умре дехто з нас,
Не в постелі, а в полі, у крови,
І в хвилину грізну
Спом’яне вітчину,
Бо для неї вмирав він з любови.

Наше тіло – погній
Для квіток, ясних мрій,
Наша кров – то росиця над раном,
Наша думка – то грім,
А діло – хмаролім,–
На тиранів підем гураґаном!

А хоч нам полягти
И не дійти до мети,
То про нас говоритимуть внуки:
"Полягли – не дались,
А кайдани пірвали на штуки!"

Чи то буря, чи то грім,
Чи гуде хмаролім,
Що земля на сто миль грає грізно?
Від Поділля до гір
Чути голос: "Позір!"
В ряд ставай, щоб не було запізно!

Примітки:
1. 1915 р.
2. Текст подаємо за першодруком – "Вістник СВУ" (Відень, 1915, ч. 19-20, с. 6).
"Гей позір!" автор написав для січових товариств Кирила Трильовського. У тексті вірша використано фольклорний мотив походу українського народу за кращою долею. Як домінантний, цей мотив збережений у другій, зміненій та доповненій, авторській редакції "Серпень 1914 р.". Вірш з’явився у друці тоді, коли усусуси вели успішні бойові дії на березі річки Гнила Липа (червень 1915 р.). Як пісня (із мелодією, очевидно, ще першої редакції "Гей позір!") твір призначався для вечорниць Січової сотні у Відні (див.: Лепкий Б. Писання, с. 392) – стрілецького осередку, завданням якого було збирати і відсилати вилікуваних бійців до Коша УСС, а головно – проводити широку культурно-освітню місію серед українців у глибокому австрійському тилу.
Поява фольклоризованих синонімічних варіантів цієї пісні вже пізніше, у репертуарі воїнів УПА, свідчить про традицію усного побутування протягом 1920-1930-х років (див. також: Погребенник Ф. "Чуєш, брате мій..." – Тернопіль, 1996, с. 27-28). Пісня на слова Б. Лепкого не потрапила на сторінки жодного з друкованих збірників того часу. Поширившись у повстанському середовищі, вона швидко набула нового статусу, а відтак і жанрово-тематичного орієнтиру – стала табірною піснею, популярною у середовищі в’язнів сталінських катівень. Спираючись на власні записи 1990-х років, можемо констатувати активне побутування її в колі людей старшого покоління.
Джерело:
Стрілецькі пісні / Упорядник Оксана Кузьменко. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005. – 640 с.

Рекламне оголошення