Богуславськими стежками

Я пройдуся босими ногами,
З своїм серцем заспіваю в такт
Богуслава найсвятішими стежками,
Що так часто виринають в моїх снах

Прилечу до тебе, наче вітер,
Розцілую ніжно твій поріг.
Припаду чолом у твої квіти,
Серед рідних і омріяних доріг.

Помолюсь на срібні твої води,
Наберусь з них свіжої снаги,
Де в туманних маревах світанку
Ненька Рось голубить береги.

І несуться стрімко миють скелі
Її води чисті, мов сльоза,
І співаючи бадьоро та весело
Мою душу закрутила течія.

Я вдихну повітря богуславське
Стоячи у лісі віковім,
Занурюся з головой у сиву казку,
Лісу свою тугу оповім

Чом сумуєш дівчино Маруся?
Заспівай нам пісеньку свою,
Хай я за козацтвом зажурюся,
Хай я свою душу звеселю.

Ген з Лобунки видно скрізь далеко –
Видно річки голубу гладінь.
І церковні бані, мов лелеки
Знялись у господню небо синь.

Золоті поля ласкає сонце,
Розливають тугу солов’ї
Заглядають тихо у моє віконце
Богуславські ніжні вечори.

Ген, розкидав щедро та барвисто
Свої землі батько Богуслав,
Що мені з дитячої колиски
Любов до України передав.

І скільки б літ не мав би за плечима,
Якими б я стежками не блукав,
Через світи простелиться дорога рушниками
В благословенний, рідний Богуслав.


Рекламне оголошення