То не хмару, то не чорну...

То не хмару, то не чорну
Вітер підіймає,
То Пілсудський свою шляхту
На раду скликає.

То не вовки-сіроманці
Виють-завивають,
То грабіжники-шуліки
В палац поспішають.

Там сова сидить лупата,
Лупає очима,
Ще й під крилом мотляється
Щербата шаблина.

Ой злетілися шуліки
До сови в світлиці,
Злодійської варшавської
Вельможної птиці.

Посідали за столами
Та й стали гадати,
Як то нашу Україну
Швидше заклювати.

Сидять собі у світлиці,
Міркують, гадають,
Та ще здобич не піймали,
А вже поділяють.

"Єзус свєнтий і Марія!" –
Каже сова гучно: –
Як підемо на Вкраїну,
Заживемо бучно!"

Довго плямкала губами,
Мов здобич жувала:
"Наша бендзє Україна!" –
Люто закричала.

"Віват! Віват! – всі гукнули:
Веди нас до бою,
Запануєм на Вкраїні
Ми, пані, з тобою!"

А сова їм: "Я дзінькую!
Час нам вирушати,
Та прадідів капелюха
Будем там шукати!"

Та й поперлись до костьолу
"Свєнтего" благати.
Щоб допоміг Україну
Швидше заклювати.

Ублагали та й пустились
На Київ летіти,
По дорозі міста й села
Руйнувать, палити.

Знову шляхта запалила,
Минуле згадала.
Та "Ще Польська не згінела!"
П’яна верещала.

Руйнували, убивали,
Кров’ю поливали,
А тим часом з сходу сонця
Кара піднімалась.

То не орел сизокрилий
Літає-кружляє,
То Будьонний і Котовський
Вояків скликають.

"Гей ви, хлопці молодії,
Шляхта наступає,
Всі на коні воронії
Та в похід рушаймо!

Панів вітать треба чемно,
Як слід по закону,
Щоб втікали з України
Без штанів додому!"

Ой не має шляхта часу
Вже "віват" кричати,
З України що є духу
Кинулась тікати.

Ой у полі широкому
Два орли літають,
То котовці з червонцями
Шляхту виряджають.

Розгубило "ясне панство"
Шовкові онучі,
Як тікали з Київщини
Аж до річки Случі.

Заболіли в панів ноги,
Притомились трохи,
Як втікали з України –
Губили й панчохи.

Наварили пани квасу,
А пить не зуміли,
Бо махнули всі "до лясу",
Тільки зашуміло.

Примітки:
Кобзарська пісня.
Джерело:
Жартівливі та сатиричні пісні / Упорядник Микола Дмитренко. – Київ: Дніпро, 1988. – 327 с.

Рекламне оголошення