Біжить річка невеличка (Кирик)

Біжить річка невеличка,
А на тій річці стоїть капличка,
Недалеко від каплички божа церква,
Свята, стара, благостивая;
А при тій церкві піп з попадею,
У попа борода велика й сивая,
А попадя молода ще та гладкая.
Жив був Кирик, бідний чоловічок,
Була в нього бідна жінка,
Були й діти невеличкі.
От прийшов час, жнивова година,
Померла у бідного Кирика маленька дитина.
Пішов бідний Кирик до попа:
– Добродію, добродію,
Чи не могли би моєї дитини поховати?
Що ви схочете за похорони взяти? –
Піп радий, радесенький,
Трясе бородою, розмахує рукою:
Що ж,– каже,– твою дитину можна ховати,
Але не багато з бідних людей дбати,
А десять карбованців таки треба взяти!
Що треба, то треба, не мов мені ні слова,
Бо в мене з тобою короткая мова.–
Кирик каже:
– Добродію, добродію,
Я не можу стільки дати,
Де вже мені, бідному Кирику, стільки взяти? –
Піп як тупнув ногою,
Як мотнув головою,
Як потряс бородою,
Як закричить,
Як заверещить:
– Ще таких людей не було і не буде,
Коли випродали такі бідні люде! –
Заплакав бідний Кирик та й пішов до пана
Та й скаржиться пану:
– Не хоче піп моєї дитини ховати,
Хоче з мене, бідного Кирика, десять рублів узяти.–
Пан йому і каже:
– Я тобі в том, Кириче, бідний чоловіче, не пораджу,
Я тобі ось що скажу:
Іди ти до села, достань заступа й лопати
Та іди сам на свою дитину яму копати.–
Послухався бідний Кирик пана,
Пішов він додому,
Став на коліна, помолився Богу.
Аж прийшов до нього божий старець:
– Кириче, бідний чоловіче, іди ти до села,
Достань заступа й лопати
Та іди сам на свою дитину яму копати,
Та не копай на низу, а копай на горбу,
Нехай багатшії копають на низу.–
Взяв Кирик заступа й лопати
Та став сам на свою дитину яму копати,
Та не копає на низу, а копає наверху,
Як казав йому божий старець.
Став бідний Кирик на горбу копати,
Став до нього котел з грошима виринати.
Набрав бідний Кирик грошей до кишені.
Пішов назад до пана, а від пана до попа...
Піп радий-радесенький:
– Що ж,– каже,– не багато з бідних людей дбати,
А десять карбованців треба взяти.–
Бідний Кирик довго не возився,
Дав десять карбованців та й зовсім розплатився.
Піп гроші забрав і старосту зазвав,
Казав на дзвониці на збір подзвонити,
З радістю, з веселістю Кирикову дитину похоронити.
Зазвав бідний Кирик попа до хати,
Став його добре частувати,
Став мед і вино давати.
Дивується піп, як це так сталося,
У бідного чоловіка стільки грошей набралося.
А попадя навіть очі витріщила,
Все до попа пристає, покою не дає:
– Добродію, добродію, чи не могли б ви
Бідного Кирика до сповіді прийняти
Та на духу його добре розпитати,
Де б він міг стільки грошей достати,
Чи не міг би він про тії гроші признатися? –
Послав піп старосту, щоб Кирику наказати,
Що піп його хоче у всіх гріхах сповідати.
Прийшов староста до Кирика, бідного чоловіка,
Та й каже:
– Ей ти, Кириче, бідний чоловіче,
Іди-но ти до церкви, хутенько сповідайся
Та в тих грошах гарненько признайся.
Чи хочеш, чи не хочеш, а мусиш ти-таки сповідатись,
Мусиш в тих грошах признатись.–
От пішов Кирик, бідний чоловік,
В церкві у попа довго-таки сповідався,
А в тих грошах ніяк не признався.
Попадя не знає, що думати, що й гадати,
Не знає, як тії гроші от Кирика одняти.
Думала, думала-таки чимало,
А врешті-таки нагадала:
– Добродію, добродію, є у нас суха шкіра,
Послухай-но мене гарненько,
Та зроби, що тобі скажу, хутенько.
Візьми-но ти в ту шкіру вберися
Та до бідного Кирика по гроші покрутися.
Як побачить, так бідний Кирик злякається
І в тих грошах напевне признається.–
От взяла попадя ту шкіру намочила,
Пішла на село доставати дратви й шила.
Достала дратви й шила
Да в ту шкіру його і зашила.
Зашила попу руки й ноги,
Приставила на голову диявольські роги.
Став піп стукотіти, грюкотіти,
Став вночі до бідного Кирика підходити:
Гей, Кириче, давай гроші, бо буду світ палити,
Бо як не віддаси, то будеш на огні в пеклі горіти,
Стануть тебе чорти таками драти,
Стануть тебе бити й катувати...–
І стукотить, і грюкотить,
І мотає рогами,
І тупає ногами,
Ще й трясе бородою.
Зобачив Кирик і зовсім злякався:
"От прийшла тепер до мене лихая година,
Що я буду тепер робити з тими грошима...
І чому я попу на сповіді не признався...
Тепер би я з такою бідою не знався..."
Взяв Кирик котел із грошима
Та як тарахнув дверима!
– А нехай же тебе,– каже,– візьме лиха година
Та з твоїми диявольськими грошима!
Іди ти од мене, в чому прийшов,
Держи в руках, як знайшов,
Не положи ніде, як узяв,
Носи так, як прийняв,
І щоб же тебе чорт узяв! –
Взяв піп котел і додому подрав,
Радесенький, що Кирик свої гроші віддав.
Став піп гроші пані віддавати,
Аж стали гроші до рук приставати.
Стала попадя шкіру пороти,
Став піп кричати, верещати –
Не можна ніяк шкіри відняти.
Трапилася з попом біда малая,
Біда малая і простая:
Пристала йому шкіра до сала.
От почали письма-листи по світу розсилати,
Чи не знайдеться часом хто-небудь на світі,
Щоб тую самую шкіру з попа зняти.
Стали письма-листи назад повертати,
Ніхто не може тієї шкіри зняти.
А Кирик і каже:
– Я можу тую шкіру з попа зняти,
Воно перше треба мені назад гроші віддати.–
Як зняв Кирик шкіру і гроші взяв,
Гоп закричав ще й зубами заскреготав.
Шкода йому тих грошей, але нема що робити,
Краще гроші віддати, ніж з рогами ходити.
Джерело:
Жартівливі та сатиричні пісні / Упорядник Микола Дмитренко. – Київ: Дніпро, 1988. – 327 с.

Рекламне оголошення