У місяці сентябрі випала пороша [1]

У місяці сентябрі випала пороша,
Тим дід бабу полюбив, що вельми хороша:
Без губи, без очей, без руки правої,
Припадає дід до баби, мов до молодої.
Взяв дід бабу за рученьку, повів у садочок;
Цілував, милував:
– Ти ж моя люба, мила, дорогий цвіточок!
Поводивши по саду, повів у світлицю;
Поважає дід бабусю, мов ту молодицю.
Посадивши на припічку, став пильно дивиться, –
Коли ж тая вража баба зовсім не годиться!
Цілував, милував ще й по щоках ляскав;
А сам дідок утомився, поки бабу вкоськав.
– Ой не знаю, що робити, де цю вражу бабу діти,
Бо не хочу я із нею на цім світі жити.
– Бодай тобі, старий діду, права рука всохла,
Що ти мене попобив, що я чуть не здохла!
Бодай тобі, старий діду, права рука ’блізла,
Що ти мене попобив, ледве на піч злізла!
Бачить баба, що біда, та й давай проситься:
– Ой мій милий дідусенько, покинемо биться.
Покинемо биться та давай мириться,
Ми старі давно обоє, чого нам свариться?
Дід од серця одійшов та й до баби прийшов:
– Піди, бабо, вмийся, гарненько вберися в усякеє білля.
Хочу тебе повести хоч раз на весілля.
Пішла баба вмилась, гарненько убралась в усякеє білля:
– Отепер, діду, куди хоч, туди і проводь!
Взяв дід бабу за рученьку, за хорошу вроду,
Завів її на місток да й пхнув к чорту в воду!
– Отутечки, стара бабо, отут вода бігучая,
Отут, бабо лаючая, отут покупайся;
Тут вода бігуча – добре покупайся,
Та як діда шанувать, отут научайся!
Поти баба булькотала, покіль не пропала.
Одійшов дід од мосточка да й давай хреститься:
– От пропала моя баба, буду ще жениться!
Іде дід додому, у скрипочку ріже,
Оглянеться, аж то баба з очерету лізе!
Ізлякався старий дід та й прийшов додому:
– Ой погано мені жить у хаті самому.
Забожився дідок: "Не буду жениться;
Нехай женяться такі,
Которії молоді,
А я старий дідусь
Із бабою помирюсь,
На піч собі заберусь,
Там буду собі лежать
Та й бабусю поважать!"
Джерело:
Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Рекламне оголошення