У сусіда у Івана

У сусіда у Івана
Хата біла, жінка гарна:
Ніжки білі, невеличкі,
Носить жовті черевички.

Завсігда встає раненько,
Прибере все чепурненько,
На снідання галушки,
Шуліки та пампушки.

А к обіду борщ з сметаной,
Та ще з миски полив’яной,
З часником пампушки, кваша
Та ще з вишкварками каша.

Курчат пара з підливаном,
Їдять собі вдвох з Іваном,
І локшину з молоком,
І ковбаску з часником.

П’ють пиво і горілку,
Мед, вишнівку і наливку,
І цілуються любенько
І жартують хорошенько.

Ще не вспів з-за столу встати,
Вона біжить постіль слати,
Постіль білу і ряденце,
Кличе: "Іди, моє серце,

Ой іди сюди хутенько,
Бо вже послала м’якенько!"
А як ляже, приголубе,
То вже звісно, що там буде.

А у мене хата чорна,
Жінка бридка, немоторна,
Тільки спить да лежить,
Та не хоче робить.

Скажеш: "Галю, встань раненько,
Прибери все чепурненько".
Вона й слухати не хоче
Та, як відьма та, сокоче.

Сміття в хаті по коліна,
Облуплена всюди стіна,
Чортма гребня і взаводу:
– Я не пряла,– каже,– зроду.

Просиш снідать – дулі тиче,
На обід – за чуба смиче,
На вечерю – кулаки,
Наштовхає всі боки.

Скажеш: "Галю, пора спати",–
Виганяє вона з хати,
Як скажена, кричить, лає,
Малахаєм поганяє.

Як зачне мене ганяти,
Та нажене на верх хати,
Та накаже не злізати:
– Буду м’ялом потягати!

А сама біжить до шинку,
З москалями п’є горілку,
І танцює, і гасає,
І чим хочеш наділяє.

Так я вік свій коротаю,
Недоїм, недосипаю,
Та ще боюсь тії смерті,
Щоб од жінки не умерти.
Джерело:
Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Рекламне оголошення