А куди їдеш, моє серденяточко, Степане

Жінка: А куди їдеш, моє серденяточко, Степане?
Степан: Га? Що? Ага! Не скажу!
Жінка: Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік правди говорити?
А як буде твоя добра ласка,
То й скажеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан: Ну, на базар.
Жінка: А чи візьмеш мене, моє серденяточко, Степане?
Степан: Ні, не візьму.
Жінка: Ой горе, горе, що ж мені тепер робити,
Що не хоче чоловік на базар возити?
А як буде твоя добра ласка,
То й візьмеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан: Сідай назад, та не поламай, гляди, насад.
Жінка: А що ти там будеш купувать, моє серденяточко
Степане?
Степан: Не скажу, мовчи!
Жінка: Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік правдоньки говорити?
А як буде твоя добра ласка, то й скажеш,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан: Ну, груші.
Жінка: А чи даси мені, моє серденяточко, Степане?
Степан: Ого! Чого Хівря хоче! Кісничків! Не дам!
Жінка: Ой горе, горе, що ж мені робити,
Що не хоче чоловік грушами дарити?
А як буде твоя добра ласка, то й даси,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан: Хоть дам, то й то гнилу.
Жінка: За гнилу грушу поцілую й душу,
Моє серденяточко, Степане,
Моє зозуляточко кохане.
Степан: Не канальська тобі жінка? Вміла угоджати –
Треба їй всі груші віддати.
На, геть бери з мішком, та одчепись од мене!
Джерело:
Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Рекламне оголошення