Ой послухай, моя жінко, не лайся зо мною

Ой послухай, моя жінко, не лайся зо мною,
Надо мною коверзуєш, а сама виною.

Не потурай, щоб старшою була чоловіка,
Бо за це тобі, їй-богу, укорочу віка.

Шкуру з тебе усю здійму, общипаю парші,
Ще й бебехів надсажу, а щоб був я старший.

Як апостол при вінчанні нам про це толкує:
– Жінка, шануючи мужа, зодягне, зобує.

Та й приліпиться жена до свойого мужа,
Як до того сироти липне всяка нужа.

Поки й не женився, поки й не журився
Ложкою, мискою, чашкою, колискою.

Ой як оженився, то і зажурився,
Оттоді вже як та пташка у кліточки бився.

Треба й качалочки, треба й кочережки,
Щоб та жінка не дала по плечам мережки.
Джерело:
Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Рекламне оголошення