Казав мі батенько пігнати кози

Казав мі батенько пігнати кози
В зелену дуброву, в густії лози.

Кричала, лаяла дідьчая мати,
Збудила з світання, не дала спати.

Заснув я так кріпко, спав три години,
А все ж то, матінко, з дідьчой причини.

Підведу голову; продру оченьки,
Побачу, що нема ж моєї козоньки.

Бігаю по лісі сюда – не туда,
Назад ся вертаю, не знаю, куда;

Оглянуся й бігну прудко до ліса,
Чи їй не ззіли вовки до біса?

Бігаю по лісі, собою нуджу,
Щось лежить під садом, здалека виджу.

Побачу і зблизька дівчину сплячу,
Не смію збудити, тільки не плачу.

І стисну дівчині білі рученьки,
Оглянеться, отворить чорні оченьки.

Кричала, лаяла, я не лякався,
Най же оченька націлувався.
Джерело:
Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Рекламне оголошення