Ой хтів же я женитися, не маю за чого

Ой хтів же я женитися, не маю за чого,
Не стає мні десять грошей до півзолотого.

Я п’ять грошей розміняю, десять позичаю,
На Вкраїні дівчинонька – до неї манджаю.

Приходю я до дівчини, просять мене сісти,
Дають мені бараболі полуплені їсти.

А я тую бараболю стиха поїдаю,
На полиці вареники – я за них думаю.

По вечері, по вечері полягали спати,
Я за тії вареники та й далі тікати!

Не попав же я у двері та в стовп головою,
Господиня те все чула та зверх – коцюбою!

Їден каже: "Пане-брате", другий каже: "Куме",
Ну, а третій межи плечі макогоном суне.

Я змежи них вимотався, в коноплі сховався,
Як потягне мужик ціпом, аже-м засміявся.

І здається не болить, а не можу встати,
Коби Бог мене підняв, піду спочивати.

Ой хотів же я женитися, хотів жінку мати,–
Сіно мені не вродило – нічим зимувати.

Вівсяниці, половиці та й не хоче їсти,
А яшна із остяками – буде в язик лізти.
Джерело:
Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Рекламне оголошення