Чоловік і жінка

Ми усі вивчаєм жінку,
Щоб якось її збагнуть,
Та пробити лобом стінку –
Це реальніше, мабуть.
Це ж якого треба лоба,
Щоб аж синій був від гуль,
І яка б не була спроба,
В результаті маєм нуль.

Розумія всю ту марність,
Чоловік простий, як борщ,
А вона – мінлива хмарність:
То в ній сонце, то в ній дощ,
Загадково-випадкова,
Невловима наче ртуть,
І завжди неоднакова –
Ось така жіноча суть.

Кожен раз вона інакша,
Кожен раз вона нова,
Вдень твердіша, вночі м’якша.
Синусоідна крива.
Це єдина наша втіха,
Й, водночас, суцільний жах,
А тому у чоловіка
З того всього їде дах.

Я також свою вивчаю,
Півжиття разом прожив,
Але щось не помічаю,
Щоб хоч трохи зрозумів.
Це створіння незбагненне,
І перш ніж пробувать вивчать,
Тут потрібно, як на мене,
Академію кінчать.

Та життя мене навчило,
Що робити це дарма,
Бо наука тут безсила –
В них же ж формули нема.
Тож не варто й намагатись,
Все одно, не зрозуміть,
Тут одне – пристосуватись
І біля них, як песик, жить.

І ми несемо свою службу,
І вимахуєм хвостом,
І любов у нас і дружба,
Як в собаки із котом.
Чоловік для них забавка,
А вони – це пуп землі,
Тільки й чуєш: "Цить, не гавкай,
Твоя кістка на столі!"

Жінка нас бере до хати,
Як зручну й корисну річ,
Щоб було кому кохати
Й працювати день і ніч.
А тому іще до шлюбу
Мусит думать чоловік,
Як йому не врізать дубу
Біля них за цілий вік.

Але й жінці треба знати,
Що таке чоловіки,
Перед тим як споживати
Наші здібності тонкі.
Ми складніші за комп’ютер,
Або інший агрегат,
Нас не купиш за валюту
І не візьмеш на прокат.

А тому їм треба вміти
Чоловіка берегти:
Готувати, не сварити,
За горілкою піти.
Акуратно, обережно,
Як дитинку доглядать,
От тоді ми, як належно,
Палко, ніжно і безмежно
Обіцяєм їх кохать.


Рекламне оголошення