Пустеля

Вона, яка носила у серці пустелю,
Одного разу впустила туди дощ.

Він йшов довго – цілу зиму, весну, літо,
А на осінь скінчився.
І почали в неї в серці
Цвісти лілеї.

Вона, йдучи по вулиці,
Натрапила на нього,
Що дивним поглядом дивився
Пильно в очі їй...

Сонце було низько,
А вечір холодним...
Осінь загубила останній листок
Він глибоко зітхнув і зник.

Листя довго кружляло над її головою,
І, сівши їй на плечі, промовило:
"Він прийде. Ти тільки чекай!
Він ще прийде. Ти тільки чекай!" Вітер вирвав з календаря
Останній день зими
Прийшла весна і привела
З собою його...

Але її вже не було –
Вона померла від туги
Одного зимового ранку,
З вишиваним рушником собі на весілля.


Рекламне оголошення