Гірко, друже-брате

Судьба мене загнала
В далекі, чужі краї,
Щоб долі пошукати,
А долі і не має.

Сховалася, укрилася,
Ніяк відшукати,
Було б краще в ріднім краю
Бездольно вмирати –

Було б краще тихо спати,
Нікого не знати –
Був би батько мій веселий,
Не плакала б мати.

Серце було би спокійне;
А так що, мій друже?
– Плачуть очи, біль ридає,
Болить серце дуже...

Ні сон ночи, ні чар сонця
Не мають отрути,
Щоби можна біль тяженький
Хоч хвильку забути.

Бо сон тут є без кохання.
Сонце не всміхнеться,
І ти ходиш, нудиш світом,
Всьо з тебе сміється.

Оглянешся кругом себе,
Згадаєш ті хвилі,
Як ти був колись щасливий...
Не так воно нині!..

Проминули літа мої
І сліди лишили –
Нащербли мою юність,
Загнали в могилу
Чуттє серця...
Нехай воно буде...
Але гірко мені жити,
Гірко, дуже брате,
Такі літа поховати –
Світ не покохати...

Летіть ви, пісні,
Летіть ви, думи,
На поля, ниви любі,
У гай... Заграйте в струни,
Кликніть – о сосни й дуби!
Вони бувало
Пісні співали
Тут вечерами,
Тепер блукають,
Долі шукають
Тужать, ох, тужать за вами.

Примітки:
Колрідж, 22 серпня 1915.
Джерело:
Пісні щирої любови / Упорядник Марко Скритий. – Нью Йорк: Січовий базар, 1920. – 88 с.

Рекламне оголошення