До її мами...

Богато світа вже сходив я,
Щастя й нещастя вже зазнав,
Квіток не мало находив я –
Та ще такої не стрічав,
Яка росте в Твоїм городі...
Ти чар водою підливала
Що рання квітку ту;
І їй Ти, Мамо, вроду дала.

Прекрасна в світі квітка та,
Її вид в очи мені впав;
Щаслива днесь твоя дочка –
Я ж її щиро покохав...
Покохав так, як серце знало,
Як може серце лиш любити:
І вже ніколи не покину,
Я хочу вічно з нею жити...

Не можу я її забути,
Не можу, мамо! Ні, ох, ні!
Бо та розлука гірш отрути –
Щастя не було б вже мені.
Не було б долі сиротині...
І я би вибрав один шлях:
Блукать, блукать в широкім полі,
А утомившись, в могилу б ляг...

І всякий спомин, що мене вяже
З Твоєю рідньою дочкою,
Щасливий спомин... – Він поляже
Геть у могилу враз зі мною...
...Не дай, щоб згасло ясне сонце,
А темна ніч любов здавила;
– Віддай жеж, мамо, дочку за мене;
Вона за мною буде щаслива...

Примітки:
1. Пасейк, 14 червня 1915.
2. Присвячено І. Гундякови.
Джерело:
Пісні щирої любови / Упорядник Марко Скритий. – Нью Йорк: Січовий базар, 1920. – 88 с.

Рекламне оголошення