Я бачу і вірю

Я бачу вилив на сіножатах,
З маленких рік зробилось море;
Я бачу нужду, голод, змори,
Які панують в селянських хатах.

Я знаю дівчину – гуляла,
Вона була колись весела,
Була вродлива на всі села,
Тепер, мов квіт в зимі, зівяла.

Мені провиділась хатина
Стріхою шита, стара, а рідна;
Вона була колись вигідна,
Там мешкав я, моя родина.

Тепер я бачу повінь крови,
Бачу дітий, що просять хліба;
А на могилі мого діда
Шаліє буря, брязчать окови.

Та вірю, що зрошена нива
Людською кровю, мусить встати!
Вона віджиє ще, видасть плід богатий,
Витати будемо горячі ще жнива.

Примітки:
Нью Йорк, 25 липня 1915.
Джерело:
Пісні щирої любови / Упорядник Марко Скритий. – Нью Йорк: Січовий базар, 1920. – 88 с.

Рекламне оголошення