На руїнах

Тихо, тихо – ніч довкола,
Я в задумі йду спровола
Привитати місця тії,
Де літа звів молодії...
Я поклін хотів зложити
Старій стрісі соломяній,
Там віку бажав дожити
У обіймах батька, мами...

Прийшов, глянув, обернувся
Й сам до себе усміхнувся,
А той сміх – це біль, розпука,
Мого серця тяжка мука.
Не побачив там нічого...
Попалили всьо що було,
Ні життя знаку одного,
Всьо під попелом заснуло...

Те, що сто літ будували,
За один рік зруйнували...
Не щадили праці батька;
Сумний спомин, тужна згадка...
Аж на серці тяжко стало...
Скільки крови там пролляли,
Скільки трупів тамки впало.
Заки дім той збудували!

Сам господар взяв родину
І покинув ту хатину.
Покидаючи, пращався
Та слезами заливався...
"О! пращай, моя хатино,
Споневіряна царями;
Прощай, рідна Україно,
Окровавлена без тями!.."

Вам судилось покидати
Рідну землю і глядати
В чужих краях, в чужім полі
Свободи і долі... долі...
Та зпід попелу руїни,
Зпід тих згарищ, дай то Боже,
Борці встануть України,
Нове встане Запороже!

Примітки:
Пасейк, 3 червня 1915.
Джерело:
Пісні щирої любови / Упорядник Марко Скритий. – Нью Йорк: Січовий базар, 1920. – 88 с.

Рекламне оголошення