Ой попід гай зелененький [4]

Ой попід гай зелененький
Ходить Добош молоденький,
На ноженьку налягає,
Топірцем ся підпирає,
Та й на хлопців покликує:
"Ой ви хлопці, скорше бігом,
Ходім, братя, разом в гості!
Бігом хлопці, скорше бігом,
Западають стежки снігом,
Уставайте всі раненько
Убирайте си скоренько,
У постоли скіряниї,
У волоки шолковиї.

Щоби Кути не минути
До Косова повернути.
Ходіть хлопці та й зі мною,
Та й у гору за скалою,
Бо підемо та до Звінки
До Стефанової жінки."

"Ой, Добошу, ти пане наш,
Там пригода буде на нас!
Бо куда ми лиш бували,
Нігде здради не видали,
Тепер здрада та й над нами,
Молодими легинями."

"Ви на мене уважайте,
По дві кули набивайте.
Станьте ж хлопці ту в куточку,
А я піду під віконця
Виглядати мого сонця."

"Чи спиш, серце, та чи чуєш,
Чи Добоша заночуєш?
Чи спиш, серце, та чи чуєш.
Ой чи сама ти ночуєш?"

"Ой я не спю, та все чую,
Розбійника не зночую;
Ой я не спю, но все чую,
Бо вечероньку готую.
Лиш Стефана нема дома,
І вечера не готова,
Буде она дуже пильна,
І всім людем буде дивна!"

Гукнув Добош з-поза хати:
"Чи ся кажеш добувати,
Чи ідеш зараз відчиняти,
І Добоша привитати?"

"Не кажу ся добувати,
І не піду відчиняти."

"Пусти, суко, раз до хати,
Щоб двери не виваляти!"

"В мене двері тисовиї,
В мене замки сталевиї."

"Не поможуть замки твої
Як підложу плечи мої."

Став ся Добуш добувати,
Взяли замки відлітати,
Скоро Добош двері вхилив,
Зараз Стефан в серце стрілив;
В праве плече, в само серце,
Добошови кровця тече.

"Ой ти, чорте, ти Звінчуку,
Бо ти мя з’їв через суку."

"Треба було не гуляти,
Суці правду не казати,
Ой бо в суки тілько віри,
Як на бистрій воді піни."

Ще встав Дебош, вийшов з хати:
"Треба хлопці утікати!
Ой ходіть но всі до мене,
Підтримайте ж трошки мене,
Положіть на полянчині,
Ой як же тяженько мені!
Ти, Іване Сандагірскій,
Бери мене на легіньски."

"Ой, Добошу, Добошуку!
Чому сь не вбив тоту суку?"

"Як же я ю убити мав,
Коли я ю ще кохав.
Ой, ви хлопці, ой ви мої,
Возьміть мене з хати тої;
Возьміть мене на топори,
Занесіть мя в сині гори,
В сині гори занесіть мя,
На дрібний мак посічить мя,
Най ся враги не збиткують,
Моє тіло не чвертують."

"Ой, Добошу, ти пане наш,
Велика пригода на нас!
Де ж ми будем зимувати,
Того літа літувати!
Пішли би ми в Молдавщину,
В далекую Україну,
Но і там ми зле зробили,
І там собі пошкодили.
Бо хотіли князя вбити
І княгиню з собов взяти."

"Возьміть мене, занесіте,
В синій горі положите,
А самі ся розійдіте,
Срібло, злото забирайте,
А самі ви розхожайтесь
І топірці занехайте,
І крови не проливайте;
Людска кровця не водиця
Проливати не годиться!"

Срібла, злота не забрали,
Бо гайдуки їм не дали,
Вкали вони – всіх забрали,
Руки на зад повязали.

"Ой Добошу, ти пане наш,
Велика пригода на нас.
Де ж ми будем зимувати,
Того літа літувати?"

"В Коломиї на риночку,
В тяжких дибах, в желізочку,
Будете ви ночовали,
Там будете дни дньовати;
Там будете ночовати,
Будуть птиці тіло рвати!"
Джерело:
Галицькі украінськi народні пiсні. – Коломия: Галицька накладня Якова Оренштайна, 1900. – 140 с.

Рекламне оголошення