Останні вершники

По кому там вже знову плаче пісня?
Хто знов помер, хто випав із сідла.
Все менше нас на конях, а опісля,
Останній як впаде, прийде імла.

Настане тьма, ні проблиску, ні звуку.
Лиш день у день, мов ніч, лиш тінь у тінь.
І надаремне ти простягнеш руку –
То все примари вимерлих створінь.

І ти затиснеш пустку у долонях.
І будеш мовчки плакати без сліз,
Коли вночі присниться, що на конях
Ще хтось летить, мов поїзд, під укіс.

Та вже нема, нема кому летіти.
В порожніх сідлах вороння сидить.
Яка ж, яка заморська аква віта
Ще хоч би сотню здатна воскресить?

Нема, нема, пусті конячі спини.
Лиш десь із кузні все ще чути клеп.
Якийсь коваль, напевне, що причинний,
Кує коней і знов пускає в степ.


Рекламне оголошення