Осіння літургія

Хитає осінь кронами дерев,
Мов золотими гривами Пегасів.
Вже скоро вітер золото здере,
Як святокрад, з її іконостасів.

Здере й покине, наче те сміття,
І ми його розтопчемо ногами,
Коли прийдем на пізнє каяття
Під купол неба у кленові храми.

Бо ми все ті ж, ми знову дотягли,
Аж поки в них співатиме лиш вітер,
Тепер, от стій, моли його, моли,
Щоб він дощам невчасні сльози витер.

А вітер, що ж, гріхів не отпуска,
Він господар тут, та просто злодій,
То ми й собі вкрадемо хто листка,
А хто й одну з поснулих тут мелодій.

Та й підем геть з під голих верховіть,
Спіймавши в них останнього облизня,
Хто ж це там на паперті стоїть?
Чи ж це не та, забута нами, пісня?..


Рекламне оголошення