Лот

Я йду і не бачу, і бачити цього не хочу,
Я вуха затис, щоб не чути отого виття,
Сміюся і плачу, і знову крізь сльози регочу,
Спаси мене, Боже, рятуй мене від співчуття!

Отак вам і треба – шепчу – а було не грішити,
Не зносити храмів, не ставити вежі срамні.
А жінка позаду все квилить: "Там діти, там діти..."
То діти не наші – кричу – то є сир в сатані.

Уже з них ніколи не виросте доброго зілля,
Бо старші ще змалку навчать їх топтати добро,
А жінка голосить , а зірка смердить, божевілля
І серце у грудях от-от проламає ребро.

Я йду і не чую, і чути не хочу нічого,
Я очі заплющив, щоб власну не бачити тінь,
Мої коло мене, не згинуть мої слава Богу,
А тих мені жаль та не я засудив їх! Амінь!

Було не ганьбити батьків, що від сорому вмерли,
Було не глумитися вам над кістками дідів –
Були б не торкнулися ший награбовані перли,
Той град смертоносний на вас би тепер не летів.

Я жив біля вас і не знав куди очі подіти,
Ви всі торгували, ви честь продали за пиріг.
Дурна моя жінко, ну що ти все діти та діти,
Не бачиш ще трохи і наші б були серед них.

Я йду і не знаю, не знаю, не знаю, не знаю
Куди вас веду: чи в пустелю, чи в пекло, чи в рай,
Вже й жінка затихла, і криками серце не крає.
Врятуй мене, Боже, не дай озирнутись, не дай!

Врятуй мене, Боже, не дай озирнутись, не дай!..


Рекламне оголошення