Київські атланти

Коли на серці вже не, а в шлунку ще не рай –
Ти до Будинку Вчених надвечір причвалай,
Де без питва і сала, як Вождь своє "бревно",
Атланти щось підняли і думають: "Воно!.."

Вони його тримають, втягнувши животи,
Немов напевно знають, що варто їх втягти.
Що – вижили в рік Півня, ще не їмо собак, –
А там настане гривня, і стане все не так!..

Ще треба, зрозуміло, стерпіти кілька діб –
І вистачить на мило, і вистачить на хліб,
А, може, й на сорочки хоча б для Атлантид,
Бо он – цицьки, як бочки, а чим прикрити встид?!.

Стоять вони уперто, тримають чийсь балкон,
Хоч, мабуть, легше вмерти, ніж вірити в закон,
Хоч, може, краще вкрасти, ніж думати: "Дадуть..." –
Та небо може впасти, якщо й вони вкрадуть!

Стоять вони – хоч важко, не йдуть, не п’ють гірку, –
Не вірили Івашку, не вірять Кравчуку,
Та все ж іще не звірі, ще в них людська душа –
Бо й тим вони не вірять, хто кличе до ножа.

Стоять вони патлаті, смішні богатирі,
Атланти, не атланти – та небо ще вгорі!
То ж хтось його тримає, як ми свої штани!.. –
І хто там в біса знає: а, може, то й вони?..

Примітки:
Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.

Рекламне оголошення