Залізна верба

Я поливав щодня оливою город,
Вже сорок літ підряд з великої каністри,
Казали тато, що прокинеться народ,
То буде мати чим прогнати комуністів.

Та комуністів і без того трафив шляк,
І мій народ вже має прапора і герба,
Правда маленького,
А я прийшов на свій город і аж закляк –
За ніч там виросла залізна верба.

Дзвенять патрони, мов листочки у гіллі,
Блищать гранати, ніби спілі бергамоти,
А молоденькі кулеметики з землі,
Вже тягнуть люфочки і просять їм роботи.

Хотів сказати їм: "Спізнилися, малі,
Бо ми вже вільні і будуєм ліпшу долю!"
Але понюхав ковбасу за сто рублів,
Йой, де вже за сто гривень?..
І зрозумів, що в нас лиш ціни мають волю.

А стовбур верби, то гармата, просто грім,
Смикнеш сучка – воно завиє і засвище,
Жбурне снаряд, як гарбуза, на білий дім,
Не знаю лиш на той, що там, чи той, що вище.

Мені недарма нині снився Чорновіл,
Я витер лоба, витяг чобота з гноївки,
І раптом бачу, мій сусід стоїть, як віл,
Й очима лупає на дуба з вибухівки.

Йване, хлопе, чим ти зброю поливав?
Та ж гавкне пес і йди шукай під лісом хату,
А ві стоїть і лиш трясеться: "Якби м знав,
То не давав би м в той город суперфосфату!"

Ой, не бреши, бо не лише у тому річ,
Як відбирали в українців Україну,
Я бачив сам, бо копав, як в темну ніч
Ти під капусту заховав німецьку міну.

Тепер виводить поволі жіночку з дітьми
Та не забудь, зі стріхи вийми револьвери.
Підем поглянем, що там виросло в Хоми –
Він на городі закопав портрет Бандери!


Рекламне оголошення