Дума про Сонце

Коли ми ступили на шлях – було нас немало,
Та час розірвав нас, розкидав усіх – хто куди!
Не раз і не двічі, ми після падіння вставали,
Крізь втому і біль, крок за кроком до цілі ми йшли!
Напружені м’язи годинами втіхи не знали,
Щодня і щотижнями віддано хрест свій несли!
Понурені очі ми знову вперед підіймали,
Та сумніви в серці топтали й душили завжди.

Приспів:
О-о-о, чи вистачить сили?
Що вище ми стали, тим далі складніше нам йти!
О-о-о, де наші могили?
Чи випаде вдача нам в темряві їх обійти!?
О-о-о, вибір вже зроблен!
І як це нескладно – в минуле нема вороття!
О-о-о, дух віри не зломлен!
До сонця торкнутися, доля вже наша така!

Із ранку до вечора в зад і вперед ми блукали,
Сумлінно шукаючи проблиски світла у тьмі!
На заздри, образи ні вдень, ні вночі не зважали,
Усмішками відповідали на погляди злі!

Надірвані жили зусиллями волі тримали,
З роками міцнішала впевненість в вірності дій!
Ми золото правди та срібло надії плекали,
Та вірили свято у здійснення мрій!

Господи, чи вистачить у нас сили не зупинитись на цьому шляху та не підігнути коліна...
Господи, чи не поховаємо ми самі себе у могилах наших сумнівів, чи вспіємо вчасно отямитись...
Скажи Боже, чи зможемо не повернути на півдороги та з честю зустріти кожного ворога...
Та попри усі вагання – Боже, ми відчуваємо в наших серцях вогонь, і ми віримо, що наша доля – відламати шматок від сонця!

Приспів


Рекламне оголошення