Було літо, було літо, а тепер зима

Було літо, було літо, а тепер зима,
Поїхав джуман у дорогу та й ще го нема,
Їхав, їхав, на дорозі став.
Воли му ся поболіли й сам джуман заслаб.
Заслаб, заслаб, під мажев лежить,
Ніхто го ся не спитає, що єго болить.
Прийшов д’нему вірненький слуга:
– Ти, ґаздо мій, джуманчику, чужа сторона!
Прийшла д’нему вірненька сестра:
– Ой братчику-джуманчику, чужа сторона!
Прийшов же д’нему єго рідний брат:
– Ой братчику-джуманчику, ци тут ти заслаб?
Прийшла д’нему рідненькая мати:
– Мій синочку-джуманчику, тут би ти вмирати!
Прийшов д’нему рідненький отець:
– Джуманчику та й синочку, тут тобі конець!
Загорнувся джуманченько у новий жупан:
– Воли мої половії, хто вам буде пан?
Загорнувся джуманченько у новий кожух.
Обернувся долі личком, спустив джуман дух.
Пішли воли половії лісом ричучи:
– Хто нас буде годувати, додому йдучи?
Прийшли воли половії та перед ворота,
Вийшла, вийшла джуманчиха, як тота сирота:
– Воліла я вас, воли, полупити,
Ніж мали-сте мого сина в чужині лишити!
Джерело:
Народні пісні в записах Михайла Яцкова. – Київ: Музична Україна, 1983. – 111 с.

Рекламне оголошення