Німкеня Марта

Блискавка сукні – зміїнкою вниз.
Розпещені стегна лискочуть мій низ.
Павутиння панчошне – візерунок тюрми.
Був би вільним гусляром – та в мене є ти...

Моя писана лялька Марта, німкеня доріг,
Комірець чужинським барабанам –
Ніж бід серця по під бік.
Мальовничі вуста, мов ясиром – мене задовольнять –
Зара пиво, а було і хлібом –
Схибиш – не запам’ятать!

Ланцюжок мого срібла навшпиньки в корсет.
Валіза багатства у човні зих щелеп.
У кислотні кольори веселка вбралась –
То розквітла у ганка жоржина – собі маком здалась.

Моя месія, Марто – бразолійність в очах.
Всі казки біля багаття, бринять, приносять їй жах.
То обабіч кордону Великого, вартовії стоять.
Якийсь йолоп, ворожку у лісі, хоче кеп, покохать...
Буде лихо!

Всі кульбаби у повінь, у червневії дні,
До вимоги завмерли, загасили вогні
Ліхтарів кришталевих, обійм й почуттів.
Ми лузали насіння, а хтось янгола вбив.


Рекламне оголошення