Будда

Будда сидів на високій могилі,
Будда споглядав будяків цвітіння.
Навколо степи і баби похилі,
Й країна – спорожнена тиха катівня.

Старий адвентист між мандрованих дяків
Або ж дяків, хоч яка в тім різниця?
Чумацькі шляхи, жебраки, повні дяки,
Що спустять твої мідяки по пивницях.

Будда відпустив оселедця по плечі,
Читав барокові євангельські мантри,
Водив за собою зграї малечі,
В корчмі заливаючи про власні мандри.

Хоробрий Будда зупиняв ординців,
Лякаючи пеклом, обіцяючи карму,
І знову з бабами сидів наодинці,
Дивився на степ, мов на згублену карту.

Похилий Будда забирався в дзвіниці,
Дивився на степ і молився на сонце –
Великий і грішний, чистий і ниций,
Забувши тенденції, відкинувши соціум.

Померлий Будда лежав на могилі,
Розгублено навстіж розкинувши руці.
І баби, мов коні, під спекою в милі
Іржали до сонця в журбі та розпуці.


Рекламне оголошення