Розпросторся, душе моя...

Розпросторся, душе моя,
на чотири татамі,
або кулься від нагая,
чи прикрийся руками.
Хай у тебе є дві межі,
та середина – справжня,
марно, невіре, ворожить –
молода чи поважна.
Посередині – стовбур літ,
а обабоки – крона.
Посередині – вічний слід
(тінь ворушиться сонна).
Ні до неба, ні до землі –
не сягнути нікуди.
Не будіте мої жалі,
лицемірні іуди!
Чи не мріяв я повсякчас,
чи не праг, як покути,
щоб заквітнути проміж вас,
як барвінок між рути.
Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую,
як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
ніби стовп осіянний.
Каже – сину, на смерть ставай –
ти для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками.


Рекламне оголошення