Біла вежа

Споконвіків вона стоїть
Не владний час, ні доля сива
Погорду постать похилить
Стоїть на скелі вежа біла

Споконвіків вона мовчить
Але все бачить і все чує
Та десь у хмарах вдалині
Її думки весь час мандрують

В полоні білої вежі знов
Кипить в тобі гаряча кров
Ти в’язень зовні білих стін
В оточенні німих цеглин

Назад нема вороття
По сходах вверх в небуття


Рекламне оголошення