А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я A-Z 0-9
Від упорядника

1. До збірки "За волю України" ввійшли кращі пісні з репертуару Української Повстанської Армії, які повноводо звучали в різних куточках Галичини, Волині, на етнічних землях України – Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині та інших місцях, де тільки діяла славна УПА.

Їх творцями були безпосередні учасники героїчної звитяги буремних років. Обставини склалися так, що окремі автори і колективні митці творили переважно підпільно під псевдонімами. Багато з них загинуло в нерівних боях, у таборах смерті. Тому маємо дуже мало відомостей про них. Не знаємо прізвищ, хто вони, звідкіля, коли саме і де написали твори, за яких обставин.

Багатогранна творчість цих безіменних авторів – це не оброблене, не відшліфоване, не огранене коштовне каміння. Хоч не всі твори до кінця вражають глибокою музичною чи поетичною довершеністю, досконалістю, проте, поза всяким сумнівом, яскраво засвічуються кришталевою чистотою вкладеного в них тонкого почуття й непідробної правди. Молодим митцям у ті страшні часи не було коли шліфувати свій талант, своє мистецтво у вищих музичних закладах на композиторських факультетах чи в літературних інститутах. Замість пера і музичного інструменту їм доводилось міцно тримати в руках кріси, скоростріли, гранати. Але навіть в таких нелюдських умовах талант пробивався, мужнів і творив. Більшість з них не дочекались вільної України, за яку героїчно боролись. Вони незнаними тихо сплять вічним сном у глибоких могилах на сільських цвинтарях, по лісах, у вічних мерзлотах дикої і ворожої півночі. І нині стоять їх мовчазні братські могили, як дзвони сполоху нащадкам.

Була багатостраждальною наша українська земля з трагічною долею, великою славою, гіркими сльозами. Та повстанська пісня, як незгасне полум’я й досвітня зоря, освітлювала, живила душу, гріла серце, витісняла з людей раба, допомагала зрозуміти, що пригнічена нація ні в кого, особливо в гнобителів, не викликає поваги. Леся Українка застерігала: "Хто визволиться сам – буде вільний, хто кого визволить – у неволю візьме".

Героїчні і болючі сторінки трагедії нашого народу стають відомі лише тепер. І неможливо підрахувати – скільки безневинно постраждалих, знедолених, закатованих, розкиданих по білому світу борців? І навіть тепер тендітна ниточка спогадів живих про молоді героїчні роки, рідні села, традиції й улюблені пісні їх тривожної юності надає їм другого дихання, примушує ритмічніше битися в грудях серце. У розмовах з ветеранами повстанської епопеї довідуємось, що пісня і зброя завжди були поруч, в одному бойовому ряду. Тут вона творилась, навіть колективно шліфувалась, вдосконалювалась, передавалась з уст в уста і летіла легкокрилим птахом від куреня до куреня, від загону до загону, по селах, містах. Часто, зазнавши народної обробки, змінювалась, набувала різних варіантів. У кожного українця, душа якого вболівала за долю України, завжди серце завмирало від чудової партизанської пісні, бо то було на рівні підсвідомості від роду-племені, від рідної землі.

Крім своїх, чисто повстанських, у співаному репертуарі УПА дуже популярними були широковідомі стрілецькі, пластунські (більшість воїнів виховані у "Пласті" та інших товариствах), народні пісні, їх переспіви, романси; часто на мелодії відомих авторських і народних пісень, романсів складались нові, актуальніші на той час за змістом слова, і такі пісні масово виконувались. Деякі з них знайшли місце в цьому збірнику.

Включено окремі мелодії, уточнено тексти зі збірника повстанських пісень, виданого у Львові в 1992 р. Залучено по кілька пісень, записаних і розшифрованих Мирославом Стефанишиним, Ростиславом Кушніруком, Петром Клекоцюком, Тетяною Фокшей з м. Луцька.

Але найбільша їх кількість записана, розшифрована або відтворена з власної пам’яті упорядника, який у дитячі та юнацькі роки разом з сільською молоддю співав їх у рідному селі Кимир Перемишлянського району на Львівщині. Крім того, до усіх мелодій упорядник дописав й інші голоси – гармонія проста, доступна для масового співу.

Ці безцінні творіння душі людської звучали часто і повсюдно. Лише в одному куточку (а їх було кілька) села Кимир голосиста молодь – Теодор і Антін Мармуляки, Володимир і Тимофій Вишивані, Мирон, Орися і Іван Заплатинські, Стефанія, Володимир, Станіслава, Мирон Гіщинські, Орест, Віра Косики, Володимир, Роман, Онуфрій Трачі, Богдан Бобрович, Григорій, Ганна, Бринявські, Іван, Стефанія, Павлина, Василь, Параскевія, Марія Нестеровичі, Стефанія, Веронька, Марія, Микола, Ганна Кузьми, Лідія, Ярослав Нечаї, Надія Борило, Марія, Юлія, Катерина, Бронеслава Зелінські, Віра, Йосип Лободи, Євгенія, Антін Джани, Сень, Анатолій Стеці, Василь Красівський, Вікторія Шуль, Матвій, Степан Кисілі, Стефанія, Марія, Микола Пітваки та багато, багато інших щовечора допізна переспівували на вулиці не один десяток цих популярних перлин. Так було в усіх селах, на кожнім хуторі Галичини, Волині.

Добре вкарбувались у пам’яті мелодії та пісні, почуті й перейняті від Кимирських народних музикантів, з якими доводилось спілкуватись, навіть часто грати: Василя Заборського, Гриця Бринявського, Григорія Фуглевича, Степана Підложевича й інших. У той час постійно дзвеніли повстанські, стрілецькі й народні пісні. Села гомоніли й жили лицарською славою, могутністю й завзяттям вояків УПА, сумували за втратами, таємно відправляли панахиди по них. Таке піднесення стану душі годі передати й описати. Це треба було пережити й бути свідком цього дійства.

Джерел поповнення репертуару гуртового співу на вулиці було багато. Одне із них, коли в село на престольний празник (19 серпня – Спаса) з’їжджалася родина, друзі, знайомі з далеких і близьких сіл. Гості привозили і нові, невідомі варіанти старих співанок. Тоді за святковим столом вони розкрилено звучали, переймались, закріплювались і назавжди залишались у селі. Особливо співучими, добрими голосами і розмаїттям пісень виділялись родини Ілька Мироша з сіл Ушковичі, Івана Гіщинського з Коросна, Анастасії і Володимира Романів, Ганни та Івана Попиків з Підгайчик. А коли до них долучались такі носії різних пісень, як Михайло, Катерина, Ганна, Богдан Гіщинські, Михайло, Катерина, Марія, Стефанія, Ярослав Заплатинські, Стефанія, Андрій, Григорій, Мирон, Анастасія Женчуки, Ганна, Григорій, Андрій, Ярослав Фуглевичі та інші, то пісням не було кінця. Вони витікали з душі, ніби з глибинної криниці, свіжі й кришталево чисті струмочки.

Аналогічна подія відбувалася на весільних вінкоплетинах (дівичвечорі). За давніми традиціями на вінкоплетини (а було це завжди в суботу) сходились парубки свого, ближніх, а іноді і дальших сіл – Ушкович, Чуперносова, Неділиськ, Коросна, Свержа, Глібович та інших, і кожна ватага зі своїми піснями. Прибулий гурт парубків на подвір’ї молодої або біля її воріт по-своєму їх виконував. Репертуар парубочих ватаг набував широкого розголосу, миттєво поширювався і займав достойне місце в гуртовому співі. Це був досить вагомий й своєрідний обмін досвідом.

Приносили в село новий, щойно створений під брязкіт зброї репертуар й самі повстанці. Він з невимовною силою захоплював новизною, свіжістю, мелодійністю, актуальністю й доступністю. Сталив серця, згуртовував, кріпив волю і підсилював віру в перемогу.

Часто вечорами до молоді прилучались старші люди, їх батьки. Такий сплав чистого, стоголосого співу не залишав нікого байдужим. Він торкався найніжніших і найпотаємніших струн людської душі, гартував твердість духу, ніби весняним соком напував й вибруньковував молоді пагони нового співучого покоління. Викликав загальне захоплення, гордість за свою націю, чудову й крилату українську повстанську пісню. Таке явище було масовим в усіх куточках Західної України.

Щоб відновити, зберегти й передати ці скарби новому поколінню, і ліг на білий папір по крихті зібраний цей пісенний матеріал. Сподіваємось і плекаємо надію, що різні виконавці пристосують його до своїх творчих можливостей. Використають цей скарб і збагатять ним власний репертуар талановиті сучасні співаки, вокально-хорові і музичні колективи-аматори й професійні митці.

2. Споконвіку український народ важливі віхи свого життя і боротьби з ворогами виливав у численних піснях, думах, легендах, переказах. Але жоден період з різними формами визвольної боротьби, що велась у найжахливіших, нелюдських умовах протягом століть, не залишив такого великого за обсягом і різноманітного за жанрами пісенного та оповідного фольклору, як дивовижно героїчно-повстанський рух ОУН і УПА в 1940-1960 роках. Цей найпопулярніший пласт пісенної, уснопоетичної і прозової словесності є порівняно новий і маловивчений. Найхарактернішою його рисою, особливістю стали яскрава хвилююча реальність, чиста правда націоналістичних ідей і постаті конкретних творців.

Незліченими були втрати ОУН і УПА, але в піснях, думах, легендах і спогадах, поетичній творчості в повний голос звучить справжній, живий оптимізм, непохитна віра в здатність української нації вирватись з багатовікового рабства, об’єднати усі свої етнічні землі і побудувати на них міцну незалежну самостійну державу.

Повстанська пісня – це народна творчість, документальні оповіді про достовірні події середини минулого століття, продовження кращих епічних традицій минулих віків. Вчувається подих, могутній розмах української держави княжої доби, волелюбного лицарського козацтва, гайдамаківщини, нескорених і відважних Максима Залізняка, Семена Палія, Довбуша, Кармелюка, залізної мови Холодного Яру, героїчного січового стрілецтва. Яскраво вимальовуються контури майбутньої Української держави.

Ось з такою всенародною любов’ю був створений літописний епос священної боротьби Української Повстанської Армії, сповнений пафосу героїзму безстрашних борців, які або перемагають ненависних ворогів, або віддають найдорожче – життя за волю свого народу, за свою рідну землю. Повстанська пісня невтомно, досить сильно й ефективно будила в народі патріотичну піднесеність, виховувала мужність, кликала до стійкої непокори, боротьби з підступними ворогами й пропагувала визвольні ідеї. Оспівана в піснях Повстанська Армія являла собою щось унікальне. Не маючи державності, допомоги, як армії інших народів, вона на очах зростала, набирала сил. Це переконливо свідчило про всенародну підтримку з боку Української громади. Ось чому так по-звірячому лютували вороги.

Понад півтори сотні секретних спецпідрозділів НКВС, переодягнених у повстанську форму, йшли в села, а коли їх радо стрічали, допомагали, вони катували і вбивали людей. У центральному держархіві зберігається документ, в якому відверто сказано, що "Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его управленнями в Западных областях Украины, в целях выявления вражеского украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые "спецгруппы", действующие под видом бандитов УПА" (ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 68, арк. 10-17). Тому у декого склалося двояке враження про повстанців. Населення іноді губилося, не знало, хто ворог, а хто свій. І все ж народ розпізнавав друзів і недругів, а молодь охоче поповнювала ряди упівців, на місце одного загиблого ставало два з своїми глибокими переконаннями, звичаями, піснями, любов’ю до матері-України.

Чому ж усе-таки виникла ця унікальна УПА, якою була ота генеза її становлення? Насамперед треба зрозуміти, що собою являла Європа. Над нею панував синдром насильства і тоталітаризму. У протиборстві зійшлися два найжорстокіші хижаки: фашизм і більшовизм. Тут є аналогія між Гітлером і Сталіном – одна партія, одна ідея насильства і диктату. За таких умов досягнути якихось успіхів у напрямку свободи і незалежності можна, лише застосувавши засоби і методи, гідні протистояти тим, які практикуються окупаційними режимами. Саме це і здійснювала УПА, розпочавши збройну боротьбу. Так, 30 червня 1941 р. у м. Львові було проголошено відновлення української держави. Гітлер вимагав відкликати Акт про Незалежність. Отримавши відмову Степана Бандери, фашисти переходять до терору. Одразу було арештовано понад 3000 осіб активу ОУН на чолі з Бандерою. У концтаборі Освенціма гинуть його брати Олександр і Василь. У 1941-1942 роках німці розстрілювали членів українського підпілля в Києві, Кременчузі, Кривому Розі, Джанкої та інших місцях. Отже, політика Німеччини з самого початку була ворожою проти всього українського. Обидва хижаки знущались над нашим народом. На початку 1942 р. виникають відділи й загони самооборони. Першою піднімається Волинь. У волинських лісах формуються військові з’єднання, які починають бойові дії проти німецького війська. Минуло понад півстоліття з часу, коли поблизу села Вовчак Турійського району створилася легендарна "Січ" – колиска УПА. Із чотирьох груп, які діяли в Україні (УПА – "Північ", УПА – "Південь", УПА – "Захід", УПА – "Схід"), першою в жовтні 1942 р. організувалась УПА – "Північ" на Волині. Вже в 1943 р. в с. Піддубці Луцького району крайовий провідник військової референтури Сом скликав нараду, на якій центральним питанням стояло створення УПА, її чисельність, призначення командирів, розподіл зброї і продуктів, час відкритого збройного виступу. Це була директива про створення масової УПА на Волині. Керівництво цією справою було доручено референтові з військових питань обласного проводу Василеві, пізніше псевдо Олег. Його змінив ініціативний, енергійний Рудий – Юрій Стельмащук. Спочатку загін мав всього 450 чоловік і псевдо "Озеро". Потім значно зріс. Іншим загонам давались назви тих територій, на яких вони дислокувались. Загін "Стохід" очолив Вовчак, "Буг" – Лисий, "Тур" – Бистрий. Такі загони стрімко створювались на усіх теренах України.

Вже в липні 1943 р. на нараді перших керівників повстанських загонів у с. Журавичі Ківерцівського району на Волині була поширена директива центрального проводу про структуру, побудову і офіційну назву повстанської організації. Нараду провів провідник ОУН на північно-західних землях України, волинянин Дмитро Клячківський, що став першим командиром УПА – "Північ". На нараді запропонована схема військової організації на місцях. Так, територія кількох областей об’єднувалась в один військовий округ з трьома-чотирма загонами, кожен загін мав три курені, курінь – три сотні, сотня – три чоти, чота – три рої. УПА – "Північ" мала три військових округи – "Заграва", "Богун", "Турів". Відповідно до політичної ситуації структура могла змінюватись. Зокрема у містечку Колки (тепер Маневицького) і селі Журавичі Ківерцівського району на Волині був набір молодих юнаків у танкові, авіаційні частини, старшинські і підстаршинські школи, в яких викладали колишні офіцери УНР та недавні командири Червоної Армії. Тут посилено вивчались основи ведення партизанської війни, тактика, танкова справа, історія визвольного руху в Україні, основи служби безпеки. Такі школи були в інших областях, де діяла УПА. Все це свідчить, що УПА була добре організованою, впорядкованою, дисциплінованою організацією, де головним завданням стояло – оборона і визволення України від загарбників Заходу і Сходу.

З початком 1943 р. визвольний рух був спрямований на ліквідацію німецької адміністрації на Волині. Голови сільських управ повністю підпорядковувались станичній мережі ОУН. Півроку, відбиваючи німецько-більшовицькі і польські навали, проіснувала на Волині Колківська Республіка – праобраз Української держави. Вигнавши фашистів з містечка і навколишніх сіл, з квітня до кінця жовтня 1943 р. повстанці там були повними господарями. Українська влада з центром у Колках встановилась у частині сіл Колківського, Ківерцівського, Маневицького, Рожищенського, Цуманського, Ковельського районів Волині, Рафалівського, Володимирецького, Деражненського, Степанського, Березнянського, Клеванського районів Рівненщини. Тут встановлена цивільна і військова влада. Політичний провід у Колківському районі очолював Юрко Шевченко (Моряк), який пізніше героїчно загинув від рук енкаведистів в лісі біля с. Новосілки на Волині.

У Колках діяло 5 шпиталів, де лікувались воїни УПА, працювали 2 млини, пекарні, що випікали хліб для цілих загонів, їдальні, кравецькі і швейні майстерні, які шили однострої для повстанців. Служба Божа відправлялася українською мовою. Повстанці відновили роботу місцевої електростанції, друкарні, відкрили школу і видали новий буквар.

При будинку "Просвіта" був створений хор, очолюваний офіцером УНР Галайдою. Водночас він був начальником школи у селі Рудні, де готували офіцерів-артилеристів, зв’язківців. Наділений військовим і музичним талантом Галайда користувався великим авторитетом. Хор старшинської школи під його керівництвом звучав досить професійно, бо його учасниками були освічені й музично обдаровані люди. Репертуар колективу складали свої повстанські, стрілецькі, народні, класичні твори. Мешканці навколишніх сіл часто слухали виступи старшинського хору. Тут діяв відновлений драматичний гурток, ставились українські п’єси, декламувались вірші Т.Г. Шевченка, Лесі Українки та інших українських поетів, письменників.

У політичному проводі Колок була вчителька, поетеса Галина Рейкіна. Вона перед кожним концертом чи виставою виступала з палкими промовами, читала власні вірші, будила навіть зневірців. Згодом закатована енкаведистами в Рівненській тюрмі.

Бездоганно працював молодіжний провід місцевої організації ОУН. Своїми виховними заходами сіяв український патріотизм у цілому поколінні.

Літом 1943 р. нацисти вперше пробували прорватись до с. Ситниці, але, натрапивши на повстанську засідку, були повністю знищені. А восени, скориставшись відходом відділів УПА на схід, німці разом з поляками з допомогою авіації, артилерії, танків, великої кількості вишколених військ провели небувалу каральну акцію. Містечко було спустошене, засипане бомбами, снарядами. У справжньому пеклі загинуло понад 500 мирних жителів.

Не кращими були й червоні визволителі. У цей період (як зафіксовано в документах) загинуло 903 вояки УПА. Останній прийняв геройську смерть у 1953 році. Колки стали своєрідною повстанською столицею, де гартувався національний дух вояків. Тут проходили передислокацію і переформування курені, сотні. На цьому терені діяв штаб легендарного командира УПА – "Північ" Клима Савура. Його ім’я і сьогодні носить Братство ОУН-УПА Волинського краю.

Завзято боролись вояки в повстанських рядах на великих просторах України протягом довгих років. За те щербили свої мечі юні бійці під Крутами, за те ліг під Москвою Черник, за те гомоном розляглися бої і в Києві, і під Києвом, на Волині, Галичині проти армії Муравйова, Денікіна і Врангеля, військ Польщі, як з білою, червоною чи чорною реакцією. У цій боротьбі освятився ідеал самостійності України, в ній закріпилась незгасна снага, прагнення до всеукраїнської єдності. Вони, ці Прометеї, що мали відвагу й уміли вирвати віщі вогні з рук самолюбивих вбивць, вийшли з гущі свого народу і до кінця йому вірно служили.

Ось у такій страшній круговерті, смертельній заметілі, шаленій боротьбі найкращою супутницею була пісня, яка стояла в бойовому ряду поруч з воїнами УПА. Тут і творилась вона. Хоч не завжди була бездоганною в художньому довершенні, бо здебільшого її творили не професійні поети і композитори. Багато пісень народжувалось у душі простих воїнів УПА навіть на полі бою.

А були це переважно талановиті і голосисті сільські хлопці, у серцях яких від народження жила ніжна пісня. Вони й виспівали свої голоси у рідних селах. їх чарівна пісня, мов квітуча весна, розлого буяла в батьківських оселях, по усіх вкраїнських селах. Вони взяли її з собою у ліси, а талановитіші її творили і примножували.

Більшість авторів – невідомі, бо діяли під псевдонімами або творили колективно і як безіменні герої відійшли у вічність, чесно виконавши свій синівський обов’язок перед Батьківщиною. Вони щиро й правдиво відтворили широку панораму героїчних боїв, оспівали конкретних героїв, їх мужність. Навіть останні хвилини життя повстанців, коли в нерівному бою, в безвихідному становищі, залишивши останній патрон чи гранату для себе, з піснею на устах віддавали молоде життя на вівтар вірності України. У повстанських піснях через вінця вихлюпувала волелюбна душа українського народу, що в нелюдських умовах продовжував вікову боротьбу за волю, кров’ю писав одну з найбільш світлих і героїчних сторінок своєї нової історії.

У найтяжчих моментах людина завжди залишається собою. Тому пісні УПА досить різноманітні, в них проявлені усі шляхетні струни людської душі, яскраво окреслені контури славного минулого, героїзм сучасного і світанковою зорею займається майбутнє, що стверджує одну з характерних рис великої вільнолюбивої нації.

Процес піснетворення вічний і неосяжний, як саме життя. Народ – творець своєї історії, поступу. Сам творить і пісні. Із безмежного джерела художньої творчості відбирає для свого духовного вжитку дорогоцінні зерна краси, які співзвучні його зростаючим запитам. Наслідуючи такі традиції, талановиті вояки, не маючи часу для творчої праці, нерідко на відомі вже пісні, народні мелодії, інтонації здебільшого колективно писали свої слова. Тоді пісня набувала нового змісту, була актуальною, доступною і блискавично поширювалась навіть серед населення. Часто у складених піснях відображені топонімічні назви, конкретні імена і псевда справжніх героїв. Тодішня повстанська молодь, навіть сільська, вихована на традиціях "Просвіти", "Пласту" "Сокола", "Лугу" та інших товариств, відрізнялась високою культурою, інтелігентністю, зрілим патріотизмом, прагненням до знань, до творення своєї історії, чесного виконання обов’язку.

Всі борці, котрих завойовники обзивали бандитами, горілки не пили, не впивались вином, не бешкетували, а, тримаючи міцно в руках зброю, співали гарних пісень, грали в оркестрах, були акторами театральних колективів, творили цінне мистецтво. Ця традиційна, віками гартована масова духовність українства, оперта на віру в Бога і прив’язаність до своєї Батьківщини, пробуджувала свідомість навіть у прив’ялих душах, у серцях зрадників свого народу. А співали повстанці повсюдно, бо звикла українська душа до рідної пісні, музики, художнього слова, танцю. Тому легкокрилим птахом неслась і дзвеніла вона на лісових галявинах, на постоях, у боях. Співали воїни, дивлячись із зелених лісів на спустошені ворогами їх села та оселі, з котрих вивезені родини, на знищену працю батьків. Піднесеним ідеалом їх пісень був розкотистий гомін зростаючої боротьби народу, успіх повстанської зброї, найтонші людські переживання, високий дух нового героя, у судинах якого тече кров могутніх предків.

Повстанці перебували у постійному русі, не маючи належного перепочинку, забезпеченого тилу. Пісня, як хліб і повітря, була їм потрібна. Часто на коротких постоях у селах, після вечері, до повстанців прилучалась сільська молодь, дівчата. Тоді, ніби змагаючись з чарами солов’їного щебету, лилась над притихлим селом ніжна пісня. Роями снували різні думки у втомлених боями повстанців. А неповторна краса біло-пінних вишневих садів, облитих золотавим сяйвом круглолицього місяця і встелених густими туманами над тихоплинними річками, долинами, мов сиві воли паслись на випасі, по-особливому торкались ніжних струн спраглої повстанської душі, будили світлі спогади, мрії, вливали завзяття і богатирську силу до звитяги.

І важко знайти, збагнути, чи є ще де у білому світі такий могутній і героїчний народ, щоб віками невтомно боровся за свою волю, ні разу не зламався, не зневірився у своїй правоті, вистояв, воскрес і виспівав таку силу-силенну неповторних й чарівних пісень, що вражає навіть байдужих чужинців. У них віддзеркалена уся громовиця національного злету і чар бурлескного гумору байдужих до випробувань і навіть смерті героїв, непохитне сподівання на кращу долю як вже не собі, то хоч дітям і рідній Україні.

Своєю нескореністю, живучістю повстанські пісні пережили усі складності, суперечності, смертельне переслідування, утиски і пряму заборону. Вони стали вагомою, яскравою сторінкою, літописом новітньої історії свого народу, його болю, багатогранного життя і слави. Набатним дзвоном повстанська пісня сповіщала широкий світ не лише про співучу душу українського народу, але й звитяжну боротьбу героїв, яким долею судилось відродити і примножити велику славу предків та вписати свою сторінку до славної й героїчної історії Вітчизни під іменем Української Повстанської Армії.

Пісня волі – Боже благословіння, подароване нашому народові. Недаремно ж вона стала чи не найдорожчим національним скарбом, нашою візитною карткою. Адже нам, самою історією поставленим на межі двох світів, посеред небачених бур і катаклізмів, надзвичайно важливо зберегти генетичну пам’ять, закодовану в пісенних рядках. І коли співатиме нове покоління те, що співали їхні прадіди, діди, батьки, то збережеться і примножиться їх бойова слава, дух непереможної звитяги.

Тож усі ми, дорогі друзі, з Заходу і Сходу, єднаймося духом величі новітніх героїв. Вишукуймо, леліймо їх пісні, їх славу як безцінний дар і віно батьків. Сміливіше вбираймо ці перлини у свої серця, свята і будні. Щиро несімо їх у широкий світ як живу естафету безіменних борців і з гордістю передаймо майбутнім поколінням. Зароджені в страшному полум’ї кривавої, нерівної, але священної боротьби, вони – сумні і трагічні, світлі, іскристі, ніжні і волелюбні, прості і глибокопатріотичні. Своєю художньою силою, емоційністю, завзяттям духу вони допоможуть усвідомити глибину нелегкої, безприкладної лицарської звитяги, значимість героїчної повстанської епопеї.

Нехай ці славні й невмирущі пісні, як витвір ніжної душі людської, густо засівають наш духовний світ красою, добрим спомином про буремні роки, будять високі почуття і знаходять широку дорогу до усіх, хто гордиться своєю історією і не перестав себе усвідомлювати українцем.
Інформація про книжку:
За волю України

Автор:
Євген Гіщинський